Мово рідна, слово рідне
Мово рідна, слово рідне…
Мово моя материнська,
Квіти в душі й на устах.
Ти – мій рушник український,
Ти – моя доля, мій шлях.
/ І. Чернецький /
Україна, український народ, українська мова! Які величні, незрівнянні ні з чим поняття!
Україна, як і українська мова, мають свою історію. Україна… В одному цьому слові бринить жмуток смутку і краси, величі і слави, країна, де найбільше люблять волю і довго не мали її, країна гарячої любові до народу і чорної їй зради, вікової героїчної боротьби за щастя, рівноправність, незалежність.
Словом можна вбити, можна повернути до життя:
Ну що б, здавалося, слова…
Слова та голос – більш нічого.
А серце б’ється – ожива,
Як їх почує!
Розуміння ролі мови в житті народу визначає й естетичне кредо Лесі Українки, М. Коцюбинського, М. Хвильового, А. Малишка. А ще П. Тичина та М. Рильський щедро висівали добірні зерна свого поетичного слова на ниву української літературної мови; зерна проросли, збагатили словник, сповнили мову новими висловами.
Мабуть, не було жодного видатного поета чи письменника, який би від усього серця не покладав на неї найбільших надій, бо долю свого народу в майбутньому бачив невідривно від долі рідної мови, адже “найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова”, – говорив колись Панас Мирний.
Зараз Україна – незалежна держава. І вона, звісно, повинна мати свою мову, повинна відродити її з розумом, повагою, відродити культуру, не поспіхом та указами, а серцем і бажанням людей, щоб ми щиро могли повторити за А. Малишком:
Буду я навчатись мови золотої
У трави-веснянки, у гори крутої,
В потічка веселого, що постане річкою,
В пагінця зеленого, що зросте смерічкою.
Адже мова народна – це золотий запас душі народу, з якого виростаємо, яким живемо, завдяки якому маємо право милуватися і пишатися рідним краєм, повторюючи слова М. Рильського:
Мужай, прекрасна наша мово,
Серед прекрасних братніх мов.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)