Мишка Б. Лепкий
Мишка
(Казка для дітей; для малих і великих)
Була собі мишка. Така, як і другі: сіренька, маленька, кінчасті вушка, довгий, гладкий хвостик.
В самім кутку хати, де нога від ліжка щільно притикає до стіни, мала свою нору. Мешкання не розкішне, але безпечне. Ніхто з людей не заглядав туди. О, люди, – це дуже цікаві сотворіння! Мишка боялася людей.
Коли на хаті не видно було ані одного чобота, висувала головку, зиркала направо й наліво, і скоренько, ренько, як шнурочок, пересувалася попід стіну і двері. Шу-усть! – і вже на подвір’ї.
Там
Там стрічалася з своїми сестрами, із міста. Ці були луже бідні: худі, голодні, миршаві.
Розказували, що тепер у них в городі страх погані часи. Люди не мають що їсти, а про миші, то вже і не згадуй. Ніде ні крушннки хліба, ні одної крупинки, нічого.
А наша мишка на те до них:
“У моїх господарів не те. Єсть чим поживитися. Коли я й вибігаю в поле, то це не з голоду, а так
“Не говори, сестричко! – перебивають городські мишки. – Не говори, бо нам млісно стає. Ми вже й забули, як сало виглядає”.
Мишці жаль голодних городянок, вона важко зітхає і говорить дальше:
“А коли вже добре навантажить візок, то господар випроваджає його полевою доріжкою під ліс, а сам вертає в хату. Тиче жінці гроші під ніс і каже: “Що, гарно пахнуть? Х-ха-ха! От бачиш, і війна на щось придасться. Перше ми за рік не заробили стільки, що тепер за місяць. Розбагатіємо”.
І ховає гроші у ящик під ліжко. В цьому ящику стояли колись гранати, а тепер гроші. Ще трохи і ящик цей тяжко буде замкнути, так їх багато”.
“А господиня?” – питають цікаві мишки.
“Господиня ходить тепер, як паня. Які у неї сорочки, які кружева – пфу! Пахучим милом вимивається”.
Городські миші вірити не хочуть. “Пахучим милом вимивається, а наша вмивається слізьми…”
Наговорившися доволі, мишка вертає домів.
Перетиснеться крізь двері, як тінь майне попід стіну і шу-сть! до нори. Тільки хвостик іноді визирає. Але й хвостика ніхто не бачить, бо де там тепер людям заглядати під ліжко.
Їм не до того.
Раз якось вертає наша мишка і чує – в хаті чужим духом пахне.
Знялася на задні лапки – заглядає.
Перше побачила великі черевики на деревляних підошвах, а там обшарпана спідниця, а вище полатана сорочка, а ще вище обличчя, худе, худе, липі шкура та кості, лиш ці червоні, заплакані очі.
“Це одна з тих із міста, – погадала собі мишка. – Вони приходять без нічого і відходять з нічим. Побачимо”.
А жінка говорила, мовби за трумною ішла:
“Змилосердіться, господине, дивіть! Ніг собі в цих проклятих колодках не чую. У мене хора дитина, як мені без молока вертати? Най би хоч перед смертю напилося. Совісті нема на тую муку дивитися. Я ж – мати. Я вам цього, спасителько моя, во віки не забуду. Я вам гроші в суботу принесу, так мені Боже дай спокійно сконати, що принесу…” А господиня:
“Мої корови тільки молока дають, що кіт наплакав. От, дою, щоб не запустити. Прийдіть, як отеляться. Тепер ми самі не маємо що пити. Спитайте в наших сусідів. Може продадуть; вони на гроші ласі і рідного батька продали б, а в нас нема що продавати, хоч і хотіли б”.
Як мишка тую розмову почула, то так їй соромно зробилося, не за себе, а за господиню, що чим скорше побігла до нори.
Мишка вирішила згризти ті гроші, через які стільки шкоди.
Одної днини каже господар до своєї жінки: “Я чоловік праці. У мене ніхто не сміє дармувати. Гроші також. їх треба пустити в рух. Купимо за них кілька свинок, двоє – троє телят, підгодуємо, продамо і купимо нових, і знов продамо, поки не будемо мати стільки грошей, що в банку. Бог знає, коли буде друга війна”.
Кахикаючи і постогнуючи, бо був товстий, як годований кабан, поліз під ліжко. Добув ящик, відчинив і… брови підлізли вгору, волосся дубом стало.
“Погризли, погризли, погризли!”
“Що? Де? Коли? – питалася жінка.
“О, дивися! О!”
І вона теж встромила ніс у ящик: “А-а-а”!
“Це ти тому винна, це ти!”
“Всьому я винна, всьому я…” – плакала жінка.
А господар кричав: “Я не раз говорив, що треба нам кота, великого, здорового кота, а ти ложки молока жалувала для його: ти! ти! ти!”
І кинувся на неї з кулаками.
Але мишка не чекала, що дальше буде; моргнула на дітей, і вони шнурочком вибігли крізь відчинені двері на поле. Краще там, ніж у такій хаті.
Твори Б. Легшого, як і О. Стороженка торкаються проблеми сутності щастя. Щастя примарне і невловиме для героя “Цвіту щастя”, але для мишки має цілком зрозумілий сенс – у добрі й милосерді, у прагненні бути корисним для інших людей.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)