“Ми тут, як у полоні” (за романом “Справа Артамонових”)
У двадцяті роки Олексій Максимович Горький інтенсивно працює. У цей період створено один із найкращих романів письменника “Справа Артамонових”. У ньому Олексій Максимович воскрешає роки своєї молодості. Але це не було втечею від проблем сьогодення. Для письменника “вчора” і “сьогодні” нерозривно пов’язані: щоб будувати майбутнє, треба знати своє минуле. Описуючи історію сім’ї промисловця Артамонова, Горький досліджує причину розпаду капіталізму в Росії. На прикладі трьох поколінь Артамонових письменник показує зародження
Ілля Артамонов з’явився в місті Дрьомова “років через два після волі”. Він сповнений рішучості побудувати фабрику для виготовлення лляних полотен. Енергія цієї людини викликає повагу. Він живе на повну силу: вміє працювати, веселитися, любити.
Абсолютно інше друге покоління: сини Петро, Микита і племінник Олекса. Петро – мовчазний тугодум, йому нудно жити і працювати. Якщо Ілля Артамонов відноситься до справи з азартом, то Петро як би “несе величезну, непосильну ношу”. Микита-горбань, ображений долею самого початку. Він любить розводити сади, навіть на піщаному
Але і в монастирі не знаходить Микита спокою. Він не вірить у Бога, не знаходить собі справи і заняття до душі.
Олексій, племінник Артамонова, служить справі азартно, як Ілля. Але Петра лякає розум брата, і він думає, що Олексій “шахрай, без совісті. Може по світу пустити мене і сам цього не помітить і не через жадобу розорить, а просто – заграли “.
“Дело”, розпочате батьком, продовжується його дітьми, але, бачачи їх ставлення один до одного, мимоволі згадуєш відому байку: “Коли в друзях згоди немає, на лад їх справа не піде…”
Третє ж покоління Артамонових ще більше роз’єднана, не відчуває “плеча рідного”.
Ілля, старший і улюблений син Петра, не хоче займатися фабрикою. Він засуджує “старших” за експлуатацію робітників. На гірку фразу батька: “Заради тебе я чоловіка вбив… може бути”, син оглушливо сказав: “Не одного вбили ви, он там ціле кладовище вбитих фабрикою”.
Мирон, син Олексія, вивчившись на інженера, займається “справою” без запалу, за потребою. Він більше любить поміркувати про шляхи розвитку Росії.
Яків, син Петра, так само нудьгує, як і батько. Він відчуває себе в’язнем сім’ї та справи. Не бачить користі від своєї безрадісною діяльності і так само бездарно гине, як і жив. Один за одним Артамонова йдуть в інший світ, непомітно, легко чи страждаючи і страждаючи.
Розвал “справи” довершує революція: “… фабрика перестала працювати, молодь, засукуючи рукави сорочок, кинулася в місто… Фабрика спорожніла, обезлюднів і точно скривилася під вітром…”
Горький побачив і геніально зумів показати, як протягом короткого часу зусиллями енергійних і вольових людей складалися стану, зміцнювалася промисловість, і як легко її було розвалити, взявши в немічні та невмілі руки, виконуючи роботу без азарту і любові.
У цьому, мабуть, головний “урок” роману “Справа Артамонових”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)