Майстер – безіменний головний герой роману. У клініці Стравінського після зникнення М. залишається лише його “мертва кличка: “Номер сто вісімнадцятий з першого корпусу”. Прізвисько “майстер” дано героєві Маргаритою і аналогічно традиційним іменуванням “метр”, “маестро”; воно співвідносить персонажа як з середньовічною літературною традицією, так і з масонським ритуалом. Асоціації з гетевским Фаустом(по аналогії з Воландом-“Мефистофелем” і Маргаритой-“Гретхен”) несуттєві. В той же час має значення
своеобразное “двой-ничество” М. і Воланда(симетрія букв і “М”, автентичність оповідання Воланда і роману М. і т. п.). Героєві надана портретна подібність з Гоголя, їх ріднить також мотив спаленого рукопису. При цьому М. – явно автобіографічний герой; йому 38 років – стільки ж, скільки було самому Булгакову в рік початку роботи над романом і знайомства з Е. С. Шиловской(потім Булгаковой). Мабуть, не випадково та обставина, що герой з’являється уперше саме в 13-ій главі. У клініці Стравінського, пробравшись в палату до Івана Бездомного, він розповідає, що колись, будучи істориком за освітою, працював в одному
з московських музеїв, був одружений. Вигравши в лотерею сто тисяч рублів, він кидає службу в музеї, наймає двокімнатну квартиру в арбатском підвальчику і починає писати роман про Понтія Пілата. У цей період М. зустрічає Маргариту. Проте спроби опублікувати роман викликають кампанію цькування з боку літературних критиків, що приводить М. до важкого нервового розладу. “Друг” М. Алоизий Могарыч, бажаючи зайняти його кімнати, пише на нього донос, і М. заарештовують. Вийшовши з в’язниці через декілька тижнів, він усвідомлює себе повним ізгоєм і сам приходить в клініку Стравінського, причому вважає себе невиліковним. Герой заляканий, змучений і морально зломлений, готовий відмовитися від усього минулого життя, у тому числі і від Маргарити. Будучи на її прохання “витягнутий” Воландом з клініки, М. говорить, що йому “нудно” і він хоче “в підвал”, виражає надію, що Маргарита “напоумиться” і піде від нього, бо він не бажає губити її життя разом зі своєю власною. Герої повернені в арбатский підвал. Після того, як Азазелло отруює їх, М. і Маргарита приєднуються до свити Воланда. Прощаючись з Іваном Бездомним, М. називає його “учнем” і просить написати за нього продовження роману. Відвідавши місце в горах, де терпить Пілат, М. відпускає свого героя на свободу. Під час останнього польоту М. придбаває вигляд людини XVІІІ ст.(ср. звернення Воланда : “тричі романтичний майстер”). За словами Левія Матвія, М. “не заслужив світла, він заслужив спокій”; тому “вічний притулок”, “вічний будинок”, дарований героєві, виглядає як амбивалентная “нагорода/покарання”: М. знаходить спокій, забуває про все і сам забутий. Він залишається лише в пам’яті Івана, якому щорічно являється уві сні в ніч весняного повного місяця.
