Людина на війні у трилогії К. Симонова “Живі і мертві”
Костянтина Симонова вважають засновником “панорамного” роману про Велику Вітчизняну війну. Темі Вітчизняної війни присвятили свої добутки такі відомі автори, як Ю. Бондарев, В. Биков, А. Анан’єв, Г. Бакланов, В. Прочан і інші, що виступали в традиційних жанрах. Однак трилогія Симонова “Живі і мертві”, завдяки широті охоплення подій і відбиття доль людей на війні, одержала особливу назву – “панорамного” роману або роману-події. В один ряд із симоновською трилогією ставляться “Війна” і “Москва, 41-й” І. Стаднюка, “Блокада”
При цьому навіть епізодичні герої відрізняються в Симонова індивідуальністю. От як представлений у романі самий безстрашний з командирів дивізій, що гине небагато раніше Серпіліна: “Тализін, бірюковатий по натурі й такий, що здавався по першому враженню малоосвіченим, насправді був добре начитаний, знав службу і командував своєю дивізією хоча і не безпомилково, але чесно: не роздмухував успіхів і не ховав невдач. І взагалі, по думці Серпіліна, була людина високопорядна…”. Далі в декількох реченнях Симонов розповідає про цю людину буквально все. У сорок першому він разом з декількома іншими генералами був відданий на Західному фронті під трибунал. Тализіну пред’являлося обвинувачення в боягузтві і втраті керування дивізією. За це він був присуджений до розстрілу, заміненому десятьма роками позбавлення волі. З табору просився на фронт і влітку сорок другого був посланий знову заступником командира полку. Людина на війні у Симонова – це практично реальна людина, тобто взята з життя. Доля Тализіна – це художнє втілення у романі реальних подій. Те ж можна сказати й про більшість доль героїв роману.
При написанні трилогії К. Симонов дотримувався принципу історизму. У своїй роботі він опирався на документи, свідчення очевидців, свій власний досвід. Я думаю, що найбільше широко тему твору можна розкрити на прикладі образа Серпіліна, що є одним із центральних в оповіданні. Образ Серпіліна, що пройшов під час війни шлях від командира полку до командарма, вважається відкриттям Симонова. Із цим образом входять у військову прозу люди трагічної долі – ті, хто був підданий репресіям в 30-і роки. Федір Серпілін був засуджений без суду і слідства на десять років, незважаючи на те, що він не визнав пред’явлених йому обвинувачень.
“Фігура комбрига Серпіліна зложилася в мене зі спогадів двоякого роду, – писав Симонов, – по-перше, у мене в пам’яті залишилося кілька зустрічей у різні роки війни з людьми, що прекрасно воювали і мали… ту ж саму нелегку біографію… По-друге, мені врізалися на згадку деякі епізоди оборони Могильова у липні 1941 року і вигляд командира одного з полків… людини, що не бажала відступати. І зовнішній, і внутрішній вигляд цієї людини ліг у першооснову образа Серпіліна”.
Федора Серпіліна Симонов показує як солдата, що любить свою батьківщину і готового до кінця стояти за її волю. На війні розкриваються такі його якості, як мужність, прагнення до перемоги, почуття боргу. Ми бачимо, що душа цієї людини не загрубіла від жахів війни – він співпереживає тим, хто був засуджений разом з ним, і намагається допомогти цим людям. Серпілін пише лист у захист друга із проханням переглянути його справу: “Дорогий товариш Сталін! Вважаю своїм Обов’язком доповісти Вам, що комкор Гринько не менше мене відданий Батьківщині й не гірше мене захищав би її від фашистських загарбників. Якщо Ви вірите мені, то нам з комкором Гринько обом місце на фронті, тут, де я, а якщо Ви мені не вірите, то, виходить, нам обом місце там, де він”. Симонов розкриває характер цього героя й у тім, як він поводиться у військовій обстановці з Барановим, якого вважає одним з винуватців свого арешту в 1937 році, зі своїм прийомним сином, який колись привселюдно відрікся від нього як від ворога народу, і в тім, як він поводиться в перші дні війни в ситуації паніки, відступу, слухів про диверсантів.
Серпілін, всім серцем відданий своїй країні, важко переживає невдачі армії. Він намагається усвідомити, чому це відбулося. Глибокий аналіз подій приводить героя до правдивого розуміння війни і особистості Сталіна. Симонов показує, що війна цілком поглинає людину. Це проявляється в роздумах Серпіліна – вони не про його сім’ю, друзів. Найчастіше його думки зайняті подіями війни: “…після сталінградського розгрому німці в березні під Харковом показали, на що вони ще здатні. І треба було хоч вмерти, але зупинити їх. Поки зупиняли, представник ставки тричі був у тебе. В останнє розмова з ним обернулася так, що подумав: зніме з армії. І хоча робив все, що міг і вмів, але, якщо б зняли, скаржитися було б не на що, тому що відступав, не міг виконати наказу – зупинити німців. Довелося вислухати в останнє й таке, що краще б не чути…”. Поведінка людини на війні може бути різною. Такі герої трилогії “Живі і мертві”, як член Військової Ради фронту Ілля Львов, працівник Генштабу Іван Олексійович, яких у якімсь ступені можна протиставити, допомагають читачеві глибше зрозуміти причину тих або інших військових подій, а авторові – розкрити характери людей на війні. Образ Іллі Львова, що з’являється в третій книзі трилогії, розкриває соціальну сторону сталінського культу, його прояв у вчинках людей на фронті.
Львов створював атмосферу підозрілості, недовіри до людини. Він фанатично впроваджує в життя ідеї Сталіна. Іван Олексійович, прізвище якого залишається невідомим читачеві, навпроти, багато в чому не підтримує вище керівництво. “…Було все ж таки щось принизливе в тім, що все твоє життя залежало від спогаду, що раптом мелькнув в голові, від трьох-чотирьох слів, сказаних у трубку”, – думає Іван Олексійович. Ми бачимо, що стан Івана Олексійовича в Генштабі по зрозумілих причинах неміцний. І хоча йому “дорога можливість у міру свого розуміння впливати на хід подій”, він подумує про те, як піти на фронт, поки хмари над ним не згустилися остаточно.
Ці образи відносяться до персонажів другого плану, але поряд з головними героями в них, а також в образах члена Військової Ради армії Захарова, начальника штабу Бойко, командуючого фронтом Батюка, розкривається ідея роману К. Симонова. Роману про війну і про людей на війні. Безсумнівна заслуга Костянтина Симонова в тім, що у своїй трилогії він відбив не тільки долі людей воєнного часу, але й уперше торкнув ряд гострих питань: чому початок війни був таким провальним? Хто такий Сталін? Як його культ переломлювався в долях людей? В “Живих і мертвих” автор сам відповідає на ці питання, що дозволяє нам довідатися ще одну точку зору на події воєнного часу, які зробили величезний вплив на долі людей XX століття.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)