Леся Українка – геніальна дочка українського народу

Українська земля породила багатьох письменників і поетів, які не тільки збагатили нашу літературу, але й уславили її серед інших літератур світу. Одне з найвеличніших імен серед них – ім’я Лесі Українки.

Доля не була поблажливою до неї. Захворівши в дитинстві, поетеса змушена була все життя долати тяжку недугу, вести, за її словами, “тридцятилітню війну” з хворобою. Коротким було її життя – лише 42 роки прожила вона. Не судилося їй особистого щастя, палкого взаємного кохання, щастя материнства. Не стала, як мріяла, піаністкою,

знівечена хворобою рука не слухалася, але за всі страждання і втрати Леся Українка була обдарована Богом великим поетичним талантом, який вона віддала Україні, своєму народові. Найпершою, найвірнішою і найглибшою любов’ю Лесі Українки була її рідна земля – Україна. І той куточок України, де вона народилася, де пройшло її дитинство, – Волинь, Поділля.

Леся Українка змушена була часто подорожувати. Як перелітні птахи, відчувши наближення зими, збираються у вирій, так і вона, змучена нападами хвороби, покидала Україну, спершу ненадовго, а потім усе частіше й частіше. Наприкінці життя оселилася в Грузії, приїжджаючи

в Україну лише в гості. Але де б не була поетеса, – думками вона завжди линула в Україну. Про це – численні її поезії, згадки про милу рідну країну з її чудовими краєвидами – розкішними правічними лісами, голубими озерами – навіяв дим, шо увірвався у відчинене вікно вагона, коли поетеса подорожувала до Італії. Дим чужини був гіркий, чадний. А як солодко пахнув він удома – дим багаття, домашнього вогнища.

Із захопленням оспівала Леся Українка прекрасну рідну землю у вірші “Красо України, Подолля…” Але поетеса ніколи не була співцем “чистої природи”. Вона всюди бачила людину – з її горем і радістю, стражданням і надіями.

Вона, в першу чергу, була поетом-громадянином і свій обов’язок вбачала у служінні інтересам народу. Про роль митця в суспільстві, про завдання поезії – вірш “Слово, чому ти не твердая криця”. її поетичне слово – то “меч”, “іскриста зброя”, що буде “здіймати голови з плеч” ворогів народу.

Вірш “Contra spem spero”, написаний ще юною поетесою під час особливо важкого загострення хвороби, вражає силою духу, щирістю, любов’ю до життя, мужністю:

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Жити хочу! Геть думи сумні!

Глибоко, як особисту трагедію, поетеса переживала підневільне становище рідного народу, його безправність.

У драматичній поемі “Бояриня” Леся Українка розповідає про події, які відбувалися в часи Руїни. Душа героїні драми Оксани, як і душа самої поетеси, невимовно страждає, бачачи, як рідний народ поневіряється в кайданах неволі, безправ’я.

Лебединою піснею Лесі Українки називають драматичну поему “Лісова пісня”. Драма ця – філософські роздуми про красу людських почуттів, згубність духовного гноблення, про вічну боротьбу добра і зла, красивого й потворного, мрії й буденності. Саме в цьому творі Леся Українка устами Мавки пророчо сказала про себе:

Я жива.

Я вічно буду жити.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Леся Українка – геніальна дочка українського народу