Леся Українка – геніальна дочка українського народу
Українська земля породила багатьох письменників і поетів, які не тільки збагатили нашу літературу, але й уславили її серед інших літератур світу. Одне з найвеличніших імен серед них – ім’я Лесі Українки.
Доля не була поблажливою до неї. Захворівши в дитинстві, поетеса змушена була все життя долати тяжку недугу, вести, за її словами, “тридцятилітню війну” з хворобою. Коротким було її життя – лише 42 роки прожила вона. Не судилося їй особистого щастя, палкого взаємного кохання, щастя материнства. Не стала, як мріяла, піаністкою,
Леся Українка змушена була часто подорожувати. Як перелітні птахи, відчувши наближення зими, збираються у вирій, так і вона, змучена нападами хвороби, покидала Україну, спершу ненадовго, а потім усе частіше й частіше. Наприкінці життя оселилася в Грузії, приїжджаючи
Із захопленням оспівала Леся Українка прекрасну рідну землю у вірші “Красо України, Подолля…” Але поетеса ніколи не була співцем “чистої природи”. Вона всюди бачила людину – з її горем і радістю, стражданням і надіями.
Вона, в першу чергу, була поетом-громадянином і свій обов’язок вбачала у служінні інтересам народу. Про роль митця в суспільстві, про завдання поезії – вірш “Слово, чому ти не твердая криця”. її поетичне слово – то “меч”, “іскриста зброя”, що буде “здіймати голови з плеч” ворогів народу.
Вірш “Contra spem spero”, написаний ще юною поетесою під час особливо важкого загострення хвороби, вражає силою духу, щирістю, любов’ю до життя, мужністю:
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!
Глибоко, як особисту трагедію, поетеса переживала підневільне становище рідного народу, його безправність.
У драматичній поемі “Бояриня” Леся Українка розповідає про події, які відбувалися в часи Руїни. Душа героїні драми Оксани, як і душа самої поетеси, невимовно страждає, бачачи, як рідний народ поневіряється в кайданах неволі, безправ’я.
Лебединою піснею Лесі Українки називають драматичну поему “Лісова пісня”. Драма ця – філософські роздуми про красу людських почуттів, згубність духовного гноблення, про вічну боротьбу добра і зла, красивого й потворного, мрії й буденності. Саме в цьому творі Леся Українка устами Мавки пророчо сказала про себе:
Я жива.
Я вічно буду жити.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)