Корнель (Pіerre Corneіlle) – відомий французький драматург
Народився в Руані в 1606 р., помер у Парижі в 1684 р. Син адвоката; дитинство провів у селі, навчався в єзуїтській школі, потім вивчав право й отримав місце прокурора, дуже мало, однак, цікавлячись службовою кар’єрою. Творчість Корнеля відбивало суспільну боротьбу в період становлення абсолютизму.
Корнель створив монументальну трагедію, у якій вперше політичні ідеї абсолютистської держави – єдність нації, наступ на феодальну анархію, зміцнення влади монарха, пріоритет громадянського обов’язку й обов’язків перед приватними інтересами
У 1629 р. він поставив свою першу п’єсу – комедію “Melіte”, що привернула на себе характерний докір у “занадто великій простоті плану і природності мови”. За нею пішов ряд комедій, захаращених, по тодішній звичці, різними інцидентами: “Clіtandre ou L’іnnосеnсе delіvree” (1632), трагікомедія, одне резюме якої в Корнеля займає 8 сторінок; “La Veuve ou le Traіtre punі” (1633), заснована на непорозуміннях і брехливих визнаннях; “La Galerіe du Palaіs”, “La Suіvante”, “La Place Royale”.
Поїздка
Париж, а за ним уся Франція продовжували “дивитися на Сіда очима Шимени” навіть після того, як паризька академія засудила цю трагедію, автор цієї критики, Шаплен, знаходив вибір сюжету трагедії невдалим, розв’язку – незадовільною, стиль – позбавленим достоїнства.
У наступних трагедіях Корнель намагався більш послідовно проводити політику Ришелье – “Гораций” (1640), “Цинна” (1640) і “Полієвкт”, хоча і віддавав данину ідеям волелюбності (“Цинна”). Для цих трагедій характерний раціоналізм, героїчний пафос, величний ораторський стиль мови. Далі Корнель трохи відходить від эстетичного кодексу класицизму. До того ж часу відноситься одруження Корнеля на Marіe de Lamprіere, розпал його світського життя, постійні зносини з готелем Рамбулье Він став зображувати темні закулісні сторони в житті монархії – жорстоку боротьбу за владу, гру політичних інтересів, інтриги; він створює образи монархів-тиранів, усе частіше переносячи дію в умовно зображувані країни східних деспотій – “Радогунда” (1644), “Іраклій, імператор Сходу” (1647) та ін.
У 1647 р. Корнель був обраний членом французької академії. У цей же період Корнель пише “Героїчну комедію”, “Дон Санчо Арагонський” (1650), у якій одним з перших у мистецтві класицизму виводить образ незнатного героя.
Починаючи з 1651 р. Корнель піддався впливу своїх друзів-єзуїтів, намагалися відвернути свого колишнього вихованця від театру. Він зайнявся релігійною поезією, як би для спокути своєї світської творчості колишніх років, і надрукував незабаром віршований переклад “Іmіtatіon de Jesus Chrіst”. Переклад цей, дуже посередній у літературному відношенні, мав величезний успіх і витримав у 20 років 130 видань. За ним слідували декілька інших перекладів, зроблених також під впливом єзуїтів: панегірики Діві Марії, псалми і т. д. Для театру Корнель написав ще “Pertharіte”, “Sertorіus”, “Oedіpe”, “Sophonіsbe”, “Othon”, “Agesіlas”, “Attіla”, “Tіte et Berenіce”, “Pulcherіe”, “Surena” і ін., але всі ці твори старіючого драматурга мають дуже мало достоїнств. Останні роки життя Корнель провів дуже відлюдно і був у вкрай скрутних обставинах. Тільки завдяки турботам друга його, Буало, Корнелю призначена була маленька пенсія. Значення Корнеля для французького театру полягає насамперед у створенні національної трагедії. До Корнеля театр був рабським наслідуванням латинській драмі Сенеки, і навіть такі талановиті попередники Корнеля, як Гарди, Гарнье, Ротру й ін., не зуміли зломити рамок умовності, що перетворювала трагедію в мертву, суху декламацію. Корнель перший оживив французьку драму, прищепивши їй іспанський елемент руху і сили пристрасті; з іншого боку, він відновив традиції класичної драми в зображенні пристрастей, глибоко людяних по своїй істоті, але стоїть вище повсякденного життя по своїй силі. Про творчість Корнеля і його спадкоємця Расина деякі критики говорять, що “Корнель малює людей такими, якими вони повинні були б бути, а Расин – такими, які вони в дійсності”. Корнель зображує ідеальне людство, героїв з непохитною волею у виконанні найсуворішого обов’язку, і якщо це і додає деяку сухість його трагедіям, то вона відшкодовується життєвістю трагічних конфліктів, зображуваних поетом. Корнель виходить з аристотелівського принципу, що трагедія повинна відтворювати важливі події, що в ній повинні діяти сильні люди, щиросердечні конфлікти яких приводять до фатальних наслідків.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)