Києво-Печерський Патерик як пам’ятка житійної літератури

Києво-Печерська Лавра є одним із духовних символів українського народу, давній осередок культури, літописання, іконопи-сання, літературної діяльності та книгодрукування. Одним із найбільш відомих і яскравих творів, написаних у стінах монастиря, є Києво-Печерський Патерик, який увібрав у себе житія і твори пе-черських святих. Робота над ним тривала від середини XІ до кінця XІІІ століття.

Загалом патерик – це вид агіографічної творчості, житійний твір морально-етичного змісту, у якому поняття християнського аскетизму розкривається на

живих прикладах досконалого, праведного життя монахів. Києво-Печерський Патерик написаний за канонами житійної літератури і має мозаїчну композицію. У ньому поєднуються десятки різнорідних оповідань (“слів”), які мають спільну християнську проблематику, тематичну спорідненість. У тексті патерика зазвичай розповідається про монахів одного монастиря або однієї території. Однією з художніх особливостей таких текстів є умовна літературна форма-звертання до того чи іншого адресата.

Києво-Печерський Патерик має кілька редакцій, а основа Патерика була закладена за два століття до створення його першої редакції.

Найвідомішими є три редакції: Арсеніївська (1406 року), створена тверським єпископом Арсенієм; Перша Касіянівська (1460 року) і Друга Касіянівська (1462 року), впорядковані уставщиком Касі-яном. Власне, текст цієї Другої Касіянівської редакції є найбільш популярним варіантом Києво-Печерського Патерика, що містить 38 оповідей (“слів”), які розміщені за хронологічним принципом.

Однією, з найвідоміших оповідей є Слово 31 “Про Прохора чорноризця, которий, з молитвою, із трави, що називається лободою, пік хліб, і з попелу сіль (робив)”. Дія відбувається за часів княжіння в Києві Святополка, який “багато насильства людям вчинив”, “доми бо знатні до ноги без вини викорінивши, майно численне відняв. Задля цього попустив Господь поганим силу мати над ним, і були битви численні з половцями, а до того ж і котора була в ті часи, голод сильний і бідність велика в усій Руській землі”. У ці важкі часи до ігумена Іоана прийшов праведний чоловік, який бажав стати монахом. Ставши чорноризцем, Прохор “віддав себе в послух і воздержання безмірне, так, що й хліб у себе відібрав.

Збирав лободу і, своїми руками розтираючи, хліб, собі робив”. Господь нагородив його за таке терпіння й перетворив гіркоту лободи в солодощі. У часи голоду Прохор роздавав той хліблюдям, і завжди хліб, отриманий з його рук, був благословенним і не гірким. Якщо ж хтось нечесним шляхом діставав хліб, то був він такий гіркий, як полин. Ще одне диво творив чорноризець – роздавав сіль, і чим більше роздавав, тим більше її ставало. Коли ж за наказом князя ту сіль було вкрадено, то перетворилася вона на попіл, а коли той попіл викинули, то люди знов побачили сіль. “Це почувши, князь засоромився скоєного, і пішов у монастир до ігумена Іоана та покаявся йому”. “Чорноризця ж Прохора звідтоді вельми шанував і бла-жив, знаючи, що той воістину рабом Божим є. Перед Богом присягся з того часу не сотворити насильства нікому”. Відтоді “добре жило Богом опікуване князівство його”. Диво Боже, яке творив Прохор чорноризець, навернуло князя на шлях істини, любові до ближнього. Праведне життя християнського аскета подається як взірець, до якого потрібно прагнути.

Оповіді у складі Києво-Печерського Патерика є цілком самостійними творами, що мають сюжет і композицію, глибокий філософський зміст, повчальні приклади, корисні для людей, у які часи вони б не жили.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Києво-Печерський Патерик як пам’ятка житійної літератури