“Кати і жертви” (за творами О. І. Солженіцина)
Ім’я Олександра Солженіцина, яке довгий час було під забороною, зараз посіло своє місце в історії сучасної російської літератури.
У 1989 році в нашій країні був опублікований цикл творів “Архіпелаг ГУЛАГ”, аналізуючи який, можна розкрити сутність теми “Кати і жертви”.
Солженіцин не приховує своєї ворожості до тих радянських, партійних керівників, а тим більше до керівних робітників НКВС і прокуратури, які згодом самі стали об’єктом жорстоких репресій у 1937 і 1938 роках. У першому томі “Архіпелагу ГУЛАГ” Солженіцин
Але я ніяк не
По-перше, не можна не враховувати те, що серед загиблих у 30-ті роки були люди, далеко не однакові за своїми особистими якостями і за ступенем відповідальності за злочини попередніх років.
Тут були люди, уже підкорені сталінською системою настільки, що вони, не міркуючи, виконували найжорстокіші накази. Ніяк не можна всіх членів партійного апарату 30-х років зараховувати у злочинців, які одержали по заслугах. Я ніяк не можу підтримати Солженіцина, коли він насмішкувато пропонує писати в пресі замість слів “трагічно загинув у роки культу особистості” слова “комічно загинув”… Кращі російські письменники ніколи не дозволяли собі глумитися над мертвими. Мене неприємно здивували слова Солженіцина, що “думка про приниження”, яких зазнав в Бутирській тюрмі перед розстрілом нарком юстиції М. Криленко, який прирікав раніше на ці приниження інших людей, якось “заспокоювала” Солженіцина під час опису судових процесів, на яких Криленко виступав обвинувачем. Я думаю, що така позиція автора дуже далека від простої людяності, про яку говорить Солженіцин наприкінці другого тому. Далі він пише: “Відтоді я зрозумів неправду всіх революцій історії: вони знищують тільки сучасних їм носіїв зла (а не розбираючи, поспіхом – і носіїв добра) – саме ж зло, ще збільшивши його, беруть собі в спадщину”.
З цими словами важко погодитися. На мій погляд, необхідно боротися зі злом у кожній людині, із сучасними його носіями і з несправедливими суспільними відносинами. Спотворити і повернути проти людини можна будь-яку ідею або теорію. Здавалося б, наскільки людяна християнська релігія! Але пригадаємо хоча б те, що ще в XVІ столітті російська православна церква спалювала єретиків живими, не говорячи вже про католицьку на Заході.
Звісно ж, О. Солженіцин майстерно зобразив жахливі картини злочинів, і з осудом цих злочинів не можна не погодитися. Але я все-таки думаю, що тільки розбудова суспільства, в якому в центрі уваги буде проста людина з її потребами і проблемами, може врятувати людство від повторення подібних злочинів.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)