Іван Вишенсьний – мислитель, богослов, полеміст
Ван Вишенський ще за свого життя став дуже відомим. Щодо його життєвого шляху існує багато питань, які, на жаль, і на сьогодні залишаються без відпо – цілі. Маємо скупі автобіографічні відомості з творів письменника і кілька розрізнених документальних звісток про нього. Не знаємо, чи Вишенський – справжнє прізвище письменника, чи літературний псевдонім. Його походження пов’язують з містечком Судова Вишня. Час народження відносять до середини XVІ століття і датують приблизно 1545-1550 роками. Світогляд Івана Вишенського в основному був
“Що склонило його покинуги світське життя, – писав І. Франко, – чи переч сит двірським шумом, чи які родинні гризоти, чи може, яка нещаслива любовнії історія, чи виключно
Іван Вишенський – найвидатніший український письменник кінця XVІ – початку XVІІ століття. Літературна спадщина його складається з послань та поемічних трактатів, спрямованих проти католицької церкви та прихильників унії, У кращих полемічних творах митця відбились народні погляди на унію та її орні – нізаторів. Проте головне у творах письменника – не релігійна полеміка, а сати” ричне змалювання життя духовних і світських можновладців. Свої твори Вишенський адресував широким народним масам. Він радив читачам і слухачам уважно вдумуватись у кожне слово його послань, щоб осмислити суть правди реального життя, зрозуміти всю несправедливість, яка панує нап коло. До кращих творів І. Вишенського належать “Викриття диявола миродержця”, “Послання до єпископів”, “Повідомлення коротке про латинські прелесті” т інші. Більшість з них він об’єднав у рукописну “Книжку” і мав намір надрукува ти в Острозькій друкарні. У своєму першому невеличкому за розміром творі “Послання до всіх в Лядській землі живущих” Вишенський вже виступив як людина зрілих ідейних пе реконань і блискучий письменник-полеміст. Він пристрасно таврує продажніст духовних і світських можновладців, які живуть за рахунок трудового народу, пр цьому не проводить ніякої різниці між польськими та українськими панами, б ї магнати з народу “луплять не гірше чужих”. Вишенський гнівно засуджує Шс православне духовенство, яке заради власної вигоди зрадило свій народ, рекинулось у табір польської шляхти і католицизму та нещадно визискува-трудящий народ. Він називав їх “папежниками”, тобто прислужниками папи Мського.
Письменник створив типові сатиричні портрети панів-ажер, єпископів-запроданців. При цьому він майстерно використовував до-ульні неологізми: “…ще ти кровоїд, м’ясоїд, волоїд, скотоїд, свиноїд, куроїд. Від. птахоїд, ситоїд, сластноїд, маслоїд, пирогоїд; ще ти периноспал, м’яко-і, подушкоспал”. Так пише Вишенський про зрадпиків-єпископів. Найгострішим за соціальною спрямованістю є твір Вишенського “Послання єпископів”. Письменник сміливо, образно розповів про ренегатство вищого оненства, змалював суспільно-політичне становище в Україні, з симпатією по-їав життя трудового українського народу, яке у феодально-кріпосницьких умов було винятково важким і безпросвітним. До Вишенського ніхто в українській літературі так правдиво не розповідав про імовище трудящих мас. “Тії хлопи простії в своїх хижах і домках сидять, а ми палатах єпископських лежимо! Тії хлопи з однієї мисочки поливку або борщик еичуть, а ми по кількадесять полумисків різними смаками уфарбованих пожисмо!” Тут з метою глибокого викриття верхівки уніатського духовенства письменник майстерно використовує засіб контрасту – протиставлення. У цих рядках мірний гнів і ненависть до чужоземних і власних гнобителів. Письменник-полеміст з великою художньою силою і сарказмом розкриває ирство і знущання експлуататорів з трудового народу: “Де ви голих одягли? Чи ваші милості самі обголюєте, із обори коні, воли, вівці у бідних підданих зди-сте, податки грошові, податки поту і праці витягаєте, з них живцем лупите, об-люєте, мучите, виснажуєте, до ком’яг і шкут, не дивлячись на годину, зимою і іітку в непогідь гоните…”
Письменник малює виразну картину продажності, яка панує в Речі Посполитої, де всі посади роздавалися за гроші, за хабарі: “Тому в руку тиць, другому в уку тиць і цьому в руку тиць”. До того ж, зазначає письменник, хабарі беруть – ід “верху” до “низу”. У творах Вишенського вперше в українській літературі розкрито владу грошей феодальному суспільстві, де за гроші все, навіть честь і совість, продавалось і упувалось. У “Посланні до єпископів”, як і в інших своїх творах, Вишенський твердить, ю спископи-зрадники не мають ніякого права керувати церквою і бути духовними наставниками віруючих, і на них, підкреслює письменник, чекає пекельний вогонь. Твори Вишенського відбили гнів і непримиренність трудового народу у боротьбі проти польського й українського панства, католицизму та уніатства. По-ум’яна діяльність письменника викликає захоплення у нашадків, а твори його посідають чільне місце в давній українській літературі.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)