Ідеальний жіночий характер в уявленні І. О. Гончарова (за романом “Обломов”)
Вона миттю зважила свою владу
Над ним, і їй подобалася ця
Роль дороговказної зірки,
Променя світла.
І. Гончаров
Роман І. О. Гончарова “Обломов” вийшов у світ в 1859 p., у той момент, коли в країні надзвичайно гостро постало питання скасування кріпосного права, коли російське суспільство вже повною мірою усвідомило згубність існуючих порядків. “Розбирати жіночі образи, створені І. О. Гончаровим, значить, пред’являти претензію великим знавцям жіночого серця”, – зауважив один із найбільш проникливих російських критиків
В образі Ольги Ільїнської втілилися не тільки кращі риси російської жінки, але і все краще, що бачив письменник у російській людині. Ольга не була красунею, не було ні білого лиця в неї, ні яскравого колориту щік і губів, і очі не горіли променями внутрішнього вогню. Але якщо б її перетворити в статую, то вона була б статуя гармонії і грації. Саме в ній ми бачимо всі ті риси, що завжди привертали увагу російських письменників у будь-якій жінці: відсутність фальші, удаваності, краса не застигла, а жива.
Ольга – чужа у своєму середовищі. Але в ній є і розум, і рішучість, щоб відстоювати право
Що ж бачить Ольга в характері Обломова? Розум, простоту, довірливість, відсутність усіх тих світських умовностей, що також далекі їй. Вона почуває, що в Іллі немає цинізму, але є постійне прагнення до сумніву і співчуття. Але Ользі й Обломову не судилося бути щасливими.
Обломов передчуває, що їхні стосунки з Ольгою не можуть завжди бути тільки їхньою особистою справою, вони неодмінно обертаються багатьма умовностями, обов’язками.
Ольга постійно думає не тільки про своє почуття, але і про вплив на Обломова, про свою “місію”. І кохання стає для неї обов’язком, а тому вже не може бути безоглядним, стихійним. Більше того, Ольга не готова пожертвувати заради кохання всім. “Тобі хотілося б дізнатися, чи пожертвувала б я тобі своїм спокоєм, чи пішла б я з тобою цим шляхом?.. Ніколи, нізащо!” – рішуче відповідає вона Обломову.
Обломов і Ольга чекають один від одного неможливого. Вона від нього – діяльності, волі, енергії; в її уявленні він повинен стати схожим на Штольца, але тільки зберегти при цьому все краще, що є в його душі. Він від неї – безоглядного, самовідданого кохання. Ольга кохає того Обломова, що створила сама у своїй уяві, що щиро хотіла створити в житті. “Я думала, що оживлю тебе, що ти можеш ще жити для мене, – а ти помер уже дуже давно”, – із силою вимовляє Ольга і гірко запитує: “Хто прокляв тебе, Ілля? Що ти зробив? Що згубило тебе? Немає імені цьому злу…”. “Є, – відповідає Ілля. – Обломовщина!” Трагедія Ольги й Обломова стає остаточним вироком тому явищу, що зобразив Гончаров.
Ольга виходить заміж за Штольца. Саме він зумів домогтися того, що в душі Ольги здоровий глузд, розум остаточно перемогли те почуття, яке терзало її. Її життя можна назвати щасливим. Вона вірить у свого чоловіка, а тому кохає його. Але Ольга починає відчувати якусь підсвідому тугу. Механічне, діяльне життя Штольца не дає тих можливостей для порухів душі, які були в її почутті до Обломова. І навіть Штольц угадує це: “Пізнавши раз, його розлюбити неможливо”. З коханням до Обломова вмирає краща частина душі Ольги, вона назавжди залишається жертвою.
“Ольга, за своїм розвитком, являє вищий ідеал, який тільки може тепер російський художник висловити з теперішнього російського життя, живе лице, тільки таке, яких ми ще не зустрічали”, – писав М. Добролюбов. Ми можемо впевнено сказати, що Ольга Ільїнська продовжує ту галерею прекрасних жіночих типів, яку відкрила Тетяна Ларіна і якими буде захоплюватися не одне покоління читачів.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)