Герой нашого часу характеристика образу княжної Мері
Мери, княжна – героїня однойменної повісті. Ім’я Мери утворене, як сказане у романі, на англійський манер. Характер княжни М. у романі змальований детально і виписаний ретельно. М. у романі – пасивна особа: саме над нею Печорин ставить свій жорстокий експеримент викриття Груш-ницкого. Не заради М. здійснюється цей досвід, але М. втягнута в нього грою Печорина, оскільки мала нещастя обернути зацікавлений погляд на лжеромантика і лжегероя. Одночасно з образом М. у романі пов’язана проблема любові – справжньої і уявної.
Сюжет повести
Її “подвійна” любовна поразка зумовлена, бо вона живе у штучному, умовному, крихкому світі; їй погрожує не лише Печорин, але і “водяне суспільство”.
Так само дрібний епізод на танцях(запрошення з боку п’яного пана у фраку) видає усю нестійкість, здавалося б, міцного суспільно-громадського положення княжни М. у світлі і взагалі у світі. Беда М. в тому, що вона, відчуваючи різницю між безпосереднім душевним поривом і світським етикетом, не відрізняє маску від особи.
Спостерігаючи за княжною М., Печорин вгадує в ній це протиборство двох начал – природності і світськості, але переконаний, що “світськість” в ній вже перемогла. Зухвалий лорнет Печорина сердить княжну, але сама М. теж дивиться через скельце на товсту пані; у юнкерові Грушницком М. бачить розжалуваного офіцера, що страждає і нещасного, і переймається до нього співчуттям; порожня банальність його розмов здається їй цікавою і гідною уваги. Герой вирішує показати М.
Як помиляється вона, приймаючи залицяння за любов, як неглибоко судить про людей, застосовуючи до них оманливі і знеособлюючі світські мірки. Проте М. не вміщується в ті рамки, в які уклав її Печорин. Вона виявляє і чуйність, і благородство. Вона здатна на велике і глибоке почуття; врешті-решт розуміє, що помилилася в Грушницком, і не може припустити інтриги і підступність з боку Печорина. Вона знову обманюється, але несподівано для себе обманувся і Печорин: він прийняв М.
За звичайну світську дівчину, а йому відкрилася і відповіла любов’ю глибока натура. У міру того як герой полонить М. і ставить на ній свій жорстокий досвід, іронія зникає з його розповіді. Досвід Печорина вінчається “формальним” успіхом: М. в нього закохана, Грушницкий розвінчаний, честь М. захищена від наклепу, пущеної Грушницким і зграєю драгунського капітана. Проте результат “смішної” розваги(“я над вами сміявся”) драматичний і зовсім не веселий. Перше глибоке почуття М. розтоптане; жарт обернувся низькістю; М.
Осягнувши відносність світських законів, в той же час повинна наново вчитися любити людство. Тут вже недалеко до мізантропії, до скептичного відношення до любові, до усього прекрасного і піднесеного. Автор залишає М. на роздоріжжі, і читач не знає, зломлена вона або знайде сили здолати “урок” Печорина.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)