Джерела поетичного світу Лесі Українки
«Лариса Петрівна Косач. Леся Українка. Окраса і гордість української нації, одна із фундаторів нової української літератури. Одержима. Волинська Мавка українського мистецького слова. Славна драгоманівка, борець за емансипацію жінки.
Наш патент на благородство перед Європою і світом. Класик української, всеслов’янської, європейської та світової літератури, геніальна поетеса і драматург, талановитий прозаїк і перекладач, учений – літературознавець і фольклорист – етнограф, публіцист, педагог, видавець, журналіст, поліглот, громадський
Звідки береться ця сила й наснага в душі слабосилої, хворої дівчини?
Напевне, перше, що впливає на становлення людини як особистості – це родина. Тому не дивно, чому в сім’ї косачів виросла дівчина, і так схожа на саме життя,- ніжна і лагідна, але завжди сильна і непереможна. її батько, Петро Антонович Косач, людина прогресивних поглядів, юрист за освітою, у роки навчання в Петербурзькому і Київському університетах належав до революційно настроєної молоді. Мати – відома українська письменниця, людина широко освічена, енергійна. Брат діда Лесі – Яків Драгоманов – був декабристом, що
Братом Олени Пчілки був відомий культурний і громадський діяч Михайло Драгоманов. А дві тітки Лесі – Олена Антонівна і Олександра Антонівна Косачі – належали до гуртків революційних народників. Саме у цьому тісному колі духовно незалежних і вільних людей Леся вчилась робити перші кроки не тернистому шляху свого життя. Головне, що успадкувала поетеса від своєї родини, – це вільне серце, могутнє слово й любов до землі, на якій вона виростала, народу, його звичаїв і традицій. Саме ці три складові стали фундаментом її творчої праці.
Ще одним фактором, що впливав на розквіт таланту Лесі Українки, була музика, пісня. Е в дитинстві в Лесиному серці народилася любов до мелодії, особливо Українку цікавила народна музика, що мала свій характер, свої почуття, свою історію й своє Життя. Пізніше вона стала вивчати мистецтво гри на фортепіано. І тут вже її власна людська доля народжувалась і знаходила своє відображення в нотах чорно-білих клавіш.
Навіть коли Леся Українка стала поетесою, вона ні на мить не полишала музики. Тому, коли читаєш її поезію, здається, що то стрункий хор симфонічного оркестру. Мелодійність її поезії вражає, приваблює й не залишає байдужим нікого. В листі до свого дядька Михайла Драгоманова в 1890 році писала: «мені часом здається, що з мене вийшов би далеко кращий музика, ніж поет, та тільки біда, що «натура утяла мені кепський жарт». Цей «жарт» – початок туберкульозу кісток, з яким вона буде боротися все своє життя, бо в її сім’ї не прийнято миритися з недолею, опускати руки й чекати кращого від долі.
Для Лесі в цей тяжкий період її життя тільки боротьба й неспинний рух були джерелом життєдайної сили, що давала наснагу змінити свою долю на краще. Саме в той час вона вимушено починала нове життя разом зі своєю хворобою, болісно прощалася з інструментом, якому довіряла дівочий смуток, радощі й таємниці:
Мій давній друже! Мушу я з тобою
Розстатися надовго… Жаль мені!
З тобою звикла я ділитися журбою,
Вповідувати думки веселі і сумні…
Звісно, що драма її життя знайшла своє відображення в поезії, що вражала різномаїтям почуттів, їх досконалістю й витонченістю.
Але, можливо, навіть поезія не врятувала б Лесю Українку від жорсткої долі, якби не кохання, ніжне, тонке і тремтяче, «мов струна», що захопило її серце в солодкий полон і подарувало ціле море сили й віри, щоб жити далі. На перехресті життєвих шляхів вона зустріла Сергія Мержинського, що подарував «інше життя» Лесі та її поезії.
Леся Українка стала для української літератури абсолютно новим явищем, її життя, доля і творчість – це приклад непоборної душі, сили волі й любові до життя. Леся мала серце, можливо, єдине цьому Всесвіті, що вміло кохати, жити і мріяти. І саме це серце вилікувало її фізичну хворобу, подарувавши безсмертя душі й творчості в пам’яті кожного українця.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)