Твір поетичного світу Байрона

Душа людини… Чи можна її до кінця вивчити, зрозуміти, пояснити? Не завжди можна висловити свої думки, почуття, прагнення. Найкраще це вдалося зробити в поезії. Недарма українська поетеса Ліна Костенко назвала поезію “безсмертним дотиком до душі”.
Душа ставала тим прихистком, який давав людині можливість створювати світ мрій і фантазій, тікати від буденності й недосконалості реального життя. Ці тонкі відчуття намагалися висловити у своїх творах поети-романтики: Михайло Лєрмонтов, Генріх
Гайне, Поль Верлен та інші. І якщо у світовій

поезії є постать, яка уособлює все романтичне в житті і творчості, то це – Джордж Байрон. Не тільки в першій половині XІX ст, коли жив поет, а й пізніше чимало молодих людей свідомо чи несвідомо наслідували цей ідеал – лорда Байрона або його героїв. Він прагне ко-але не може здійснити нічого, що, на його погляд, було б варте зусиль.

Постать Байрона лишається у свідомості читачів яскравою, складною і суперечливою. У ній примхливо поєднуються безмежна волелюбність, готовність віддати життя за визволення поневолених народів і гордий індивідуалізм, розчарованість у житті.
Жодному поету не вдалося так змінити традиційний

погляд на світ і людину, як Джорджу Байрону. Після його смерті Олександр Пушкін написав: “Світ спорожнів”.

Джордж Гордон, народився 22 січня 1788 року в Лондоні. Мій батько, який служив в англійській армії, був людиною свавільної вдачі. Розтринькавши маєток, помер далеко від сім’ї, коли мені не виповнилось ще й 4 років. Мене виховувала мати. А вона була неврівно-важена й екзальтована жінка. Мати часто принижувала мене. У мене була від природи одна нога коротшою. Я вперто доводив собі й іншим, що я щось значу. Став чудовим спортсменом – вершником, плавцем і стрільцем, боксером і гравцем у крикет. Порятунок від усіх печалей я шукав у спілкуванні з природою.
Найсвітліший період у моєму безрадісному дитинстві – навчання в коледжі, до якого я вступив 1801 року.

Хотів би жити знов у горах
Дитям безжурним, як колись,
Блукать між скель, в морях суворих
Між хвиль розбурханих нестись.
Моя ж душа, мов птах прип ‘ятий,
Що прагне скель і висоти,
Страждає в Англії пихатій,
В краю лукавства й німоти.
Дай утекти мені, талане,
На лоно урвищ і горбів,
Забудь всі титули й кайдани,
Лакуз вельможних і рабів.
Веди мене на хмурі скелі,
Де стогне грізний океан, –
Верни в дитинства дні веселі,
Дай серцю відпочить од ран.

Поезія Байрона – це крик душі, в якій борються різні сили. їй завжди доводилося робити вибір між добром і злом, життям і смертю, світлом і темрявою. Що ж переможе в ній? Яким буде результат тієї одвічної боротьби, що точиться у внутрішньому світі людини? Доля була жорстокою до поета. Хвороба підточила його сили. Лихоманка, на яку він захворів, ускладнилася запаленням мозку. Байрон помер 19 квітня 1824 року. Вранці відгриміло 37 артилерійських залпів (стільки ж прожитих років). Забальзамоване тіло Байрона відправили в Англію, а серце, на прохання грецьких патріотів, поховали в Греції як знак великої любові та поваги до поета!

Проте позиція ліричного героя в перекладі відзначається особливою дієвістю й активністю. З метою їх посилення перекладач використовує образ птаха як на початку, так і в кінці твору (в оригіналі він з’являється тільки на початку вірша). Образ “прип’ятого” птаха додає трагізму. Зміщуючи деякі акценти, перекладачі увиразнюють основну думку вірша.

Романтики обожнювали все красиве, поклонялися Мистецтву, види якого, як вони вважали, гармонійно доповнюють одне одного. Отож наприкінці нашої бесіди я пропоную вам послухати чудову музику зна-1 менитого композитора-романтика Фредеріка Шопена, !| і під звуки цієї музики нехай кожен із вас подумає про щось прекрасне, романтичне, що є Вічним, тримає людину на світі і робить її справжньою Людиною.






Твір на тему поезія в моєму серці.
Твір поетичного світу Байрона