Два сини – дві долі (порівняльна характеристика образів Остапа та Андрія за повістю М. В. Гоголя “Тарас Бульба”)

Є в історії українського народу могутній і прекрасний період: це – запорозьке козацтво. Про нього написано чимало цікавих творів, і один з найкращих – повість М. В. Гоголя “Тарас Бульба”, над якою письменник працював майже десять років. Змальовуючи героїчну боротьбу українців за своє національне визволення, автор показує долі героїв у єдності з народним рухом. Це були кращі люди свого часу і вірні сини України, міцні духом, багаті розумом і глибоким патріотичним почуттям. Серед вільного товариства запорожців-богатирів центральне

місце в повісті посідають образи старого козака Тараса Бульби і двох його синів – Остапа та Андрія, дуже несхожих і зовні, і за своїми характерами. Гадаю, що саме цей контраст допомагає Гоголю краще змалювати козацьку дійсність, примусити нас, читачів, замислитися над власним характером і вчинками.

Вперше ми зустрічаємося з Остапом і Андрієм на їх рідному батьківському подвір’ї. Спочатку нас може більше приваблювати образ Андрія, бо порівняно з суворим Остапом він більш чутливий, ніжний. Навіть мати сильніше жаліє і любить саме його. Та ось із сторінок повісті постає історія життя кожного, і наше ставлення поступово

змінюється. Ми розуміємо, що спільні у братів лише молодість, їх “свіжість, рослість, могутня тілесна краса”, яка вразила навіть батька. Сам же Тарас зумів прищепити синам інтерес до козацького життя, виховати в них хоробрість, спритність.

Але ці якості вдачі у братів зовсім різні: хоч Андрій і відзначався у бурсі сміливістю, але вона завжди призводила до лиха. У ньому поєдналися завзяття й удавана мужність: він вмів вивертатися, хитрити, навіть благати пощади. Зовсім інший – Остап, який ще з бурси виділявся ясним розумом і міцною волею. Чесний і хоробрий, він постає перед нами відданим товаришем: “Він був добрий у такій мірі, в який можна було бути з такою вдачею і в тодішній час”..

Як тільки юнаки потрапляють до Запорозької Січі, відразу ж набувають доброї репутації у козаків: обидва спритні, обидва сміливі вояки. Але і тут їх хоробрість не однакова: Остап – спокійний і завжди впевнений у собі; за розумну хоробрість козаки цінують його і недарма вибирають курінним отаманом після загибелі Бородатого. А от хоробрість Андрія виявляється безрозсудливою та безцільною; він мало замислюється над тим, за що кидається у бій.

Остап твердо знає, заради чого він живе, веде боротьбу; його надихає безмежна любов до рідної землі й товаришів, ненависть до ворогів і прагнення захищати вітчизну. Ось що робить Остапа справжнім героєм! У Андрія ж немає щирої любові до батьківщини і друзів, і тому сліпе кохання до дочки ворога швидко перетворює його на зрадника. Він забуває святі почуття вірності вітчизні та товариству: “А що мені батько, товариші, вітчизна! … нема у мене нікого!”. І ось стоїть він, боягузливий, нікчемний, перед судом свого батька. Ганебним було його життя, ганебна і його смерть… і тут же ми бачимо Остапа в останньому гарячому бою, після якого він потрапляє у полон. Терплячи нелюдські страждання, він навіть не простогнав; гідною й величною була його смерть.

Прочитавши повість, я замислився над тим, як власні ідеали і мета людини відбиваються на її долі.

Перед нами два брати, сини одних батьків, однієї землі. Але наскільки вони різні, бо різні у них святині! Ми переконуємося, що лише щира любов до вітчизни, чесне служіння їй возвеличує людину, а підступність і малодушність робить її нікчемною. Я впевнений, що, як і мене, кожного читача захоплює образ Остапа, заряджає прагненням бути схожим на нього. Андрій же, крім огиди, нічого в серці не викликає; і ми розуміємо, що він – лише принизливий виняток з численної армії українських синів – захисників нашої славної України.

Яскраво, виразно, правдиво зумів описати Запорозьку Січ у своїй повісті “Тарас Бульба” Микола Гоголь. Перед очима головних героїв цього твору – Тараса Бульби та його синів Остапа і Андрія – відкрилась прекрасна картина, коли вони під’їжджали до славного гнізда запорозького козацтва. Дзвін ковальських молотів, дужі козацькі голоси, веселий сміх життєрадісних запорожців, музика – так зустріла їх Січ. Живописна постать козака, який, як лев, розкинувся на дорозі, а закинутий гордо чуб його сягав аж на пів аршина від землі, вразила героїв. Не менше враження справили на них і закони, за якими жили ці діти вольниці. На перший погляд, суворі, навіть жорстокі, вони, по суті, були справедливі.

“Немає уз святіших від товариства”, – так вважає курінний отаман полковник Тарас Бульба. Так вважає кожний простий запорожець. Смертельно поранений під Дубно, дякує богові Кукубенко, що довелось йому помирати на очах товаришів. Останні слова Тараса Бульби звернені до друзів, що пливуть на човнах річкою: “До берега! До берега, хлопці! Спускайтесь підгірською стежкою, що ліворуч!.. Прощавайте, товариші!”. Останній подих, остання порада, останнє слово їм – братам за духом.

А ще вміли запорожці славно воювати, захищаючи батьківщину. Надзвичайним умінням воювати відзначались Шило і Бовдюг, Наливайко і Метелиця. Іноземний інженер, який керував захистом Дубно від запорожців, вигукнув, спостерігаючи за козаками: “Ось як треба битись і іншим у інших землях!”. “Так любити рідну землю не те, щоб душею, розумом, а всім, чим Бог дав, так любити ніхто не може”, – пише про своїх славних земляків Микола Гоголь.






Чи можна здолати самотність.
Два сини – дві долі (порівняльна характеристика образів Остапа та Андрія за повістю М. В. Гоголя “Тарас Бульба”)