Добро і зло у романі-епопеї Л. М. Толстого “Війна і мир”
Хай живе весь світ!
Л. Толстой
Якщо порушити питання про те, у чому полягає головна ідея творчості Л. Толстого, то, певне, найточнішою відповіддю буде така: утвердження спілкування і єднання людей і заперечення відокремлення і роз’єднання. Такі дві сторони єдиної і постійної думки письменника. В епопеї виявилися різко протиставлені два табори тодішньої Росії – народний і протинародний.
У результаті розвитку роману протягом двох томів, до тієї половини, що присвячена подіям 1812 року, головні герої залишаються обдуреними дійсністю
У П’єра, який переживає ті ж думки і почуття, що і князь Андрій, саме в бородінських главах з’являється особливе розуміння: вони – солдати, ополченці, народ, виникає особливо гостре відчуття того, що тільки вони і є істинними виразниками дії. П’єр захоплюється їхньою величчю і самопожертвою. “Солдатом бути, просто солдатом! – думав П’єр, засинаючи”.
У романі “Війна і мир” йдеться про таку епоху, коли людина знаходиться на першому плані. Люди, самі безпосередньо відповідальні за розвиток дії, які творять її (епоху), стають із “маленьких” людей великими людьми. Саме це і показано Толстим у картинах Бородінського бою. Про всіх людей можна буде – після народної перемоги – сказати те, що Наташа говорить про П’єра: всі вони – уся Росія “із мораль-ної лазні” вийшли! П’єр – головний герой “Війни і миру”, це доводиться і всім його положенням у романі. Саме над П’єром сходить зірка 1812 року, провіщаючи і надзвичайні біди, і надзвичайне щастя. Його щастя, його торжество невідривні від торжества народного. З образом цієї зірки зливається і Наташа Ростова, вірніше, її характер.
На думку Толстого, Наташа-саме життя. Натура її не терпить зупинки, порожнечі, незаповненості життя. Вона завжди відчуває в собі – усіх.
П’єр говорить княжні Марії про своє кохання до Наташі: “Я не знаю, відколи я кохаю її. Але я одну тільки її, одну кохав все життя і кохаю так, що без неї не можу уявити життя”.
Толстой підкреслює душевну спорідненість Наташі і П’єра, такі їхні риси: жадібність до життя, пристрасність, любов до гарного, простодушну довірливість. Роль характеру Наташі в “Війні і мирі” велика. Вона – сама душа радісного людського спілкування, у ній поєднуються прагнення дійсного, повного життя для себе – із бажанням такого ж життя для усіх; душа її відкрита для усього світу.
Я написала лише про три характери, які, безсумнівно, виражають головну думку Толстого. Шлях П’єра і князя Андрія – це шлях помилок і хибних поглядів, але усе ж шлях знаходження, чого не скажеш про долю Миколи Ростова, чий шлях – шлях утрат, коли він не зміг відстояти в епізоді з Телєгіним свою правоту, коли Тєлєгін вкрав гаманець у Ростова, “у свого брата вкрав”, але це не тільки не мішає, але ніби допомагає йому робити кар’єру. Ці епізоди зачіпають душу Миколи Ростова.
Коли ветерани полку обвинуватили Ростова в тому, що він бреше і що серед павлоградців немає злодіїв, то в Миколи були сльози на очах і він говорив: “Я винуватий”. Хоча Ростов був правий. Потім тільзітські глави, торжество переговорів між імператорами – усе це дивно сприймає М. Ростов.
У душі Миколи Ростова піднімається бунт, виникають “дивні думки”. Але цей бунт закінчується повною його людською капітуляцією, коли він кричить на офіцерів, що засуджують цю спілку: “Наша справа виконувати свій обов’язок, рубатися і не думати”. Цими словами завершується духовна еволюція Миколи Ростова. І цей герой відрізав собі шлях до Бородіно, буде з нього вірний аракчеєвський рубака, “коли накажуть”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)