Божевільний мир у романі Зиника “Лорд і єгер”
Спектакль по п’єсі Пиранделло “Генріх ІV”, поставлений Авестиним у в’язниці, виявляється гротескно-пародійною цитацією загальнодержавного спектаклю. Це був спектакль про божевільному, що грає із себе божевільного, поставлений у божевільному будинку режисером, оголошеним владою божевільним. “Отут мова йшла вже не про підтекст, отут сам текст був суцільним підтекстом” (с. 23), тому що був дзеркальним відбиттям реального божевільного будинку, реального спектаклю в ньому, поставленого дисидентом, із присутністю в залі (як і на
Людина, не залучений у систему, бачить це чітко. Лорд Эдвард говорить: “Якщо ви хочете, щоб вас у Радянському Союзі тримали за нормального, ви повинні ставитися до КДБ не як до скаженого пса, а чи ледве не як до батька рідному.
Але й західний мир у зображенні Зиника на свій лад божевільний. Про це свідчить пародійний характер ряду його гуманітарних програм, представлених у добутку в гротескному виді. Наприклад, керівник міжнародного суспільства захисту тварин лорд Эдвард серйозно стурбований долею безпритульними собак арештованих дисидентів, що залишилися. Не менш хвилює лорда, точніше, його зниженого “двійника” положення собак (охоронців) у радянських виправно-трудових таборах. Головне – положення людей – відтиснуто на задній план; другорядному віддається чимало сил і енергії. З мозками в рятівника дійсно не все впорядке.
Стосується Зиник і такого роду божевілля, як капітуляція щирої аристократії перед “робочою аристократією”. Почуття провини аристократа (“лорда”) перед плебеєм (“єгерем”) за свою перевагу, готовність сучасного князя Мишкіна сховати його під чужою маскою в ім’я рівності, що розуміє ложно, розцінюється як божевілля. “Лорд” у Зиника – синонім аристократа духу, “єгер” – духовного пігмея, організатора переслідувань, цькування, убивств
Самовідчуттям “лорда” повною мірою наділений Віктор Карва-ланов. У своїй душі він вишиковує міцність духу, мініатюрна подоба якої – виліплений у в’язниці із пластиліну міцність^-міцність-фортеця-замок-міцність. “Мої слідчі не знали, що з допиту я вертаюся до перерваних бесід у каміна. Звідки їм було знати, що я розмовляв з ними, коштуючи на стінах замка, зверху вниз. Що вони, зі своїми дурними питаннями, могли зробити проти товстих кам’яних зміцнень, проти зубчастих веж і бійниць? Коли, що озвірів колектив, відгородився від тебе колючим дротом, у тебе немає іншого вибору, крім як відгородитися від колективу уявлюваною стіною – стіною замка, замка власного “я”, де я – сам собі пан, де я – лорд”, – сповідається герой. ДО “єгерів” зараховуються у романі не тільки чини КДБ і виконуючу їхню волю психіатри, але й, по суті, всі, що примушують “лорда” надходити так, як надходять вони, “егери”. Зиник показує, однак, що й “лорд” може нести в собі риси “єгеря”. І це ненормально. Виступаючи в якості “лордів” стосовно влади, Віктор Карваланов і його друзі Фелікс і Світлана часто поводяться як “егери” по відношенню друг до друга. Вони бувають не тільки строгі й непідкупні, але й нещадні
Безліч складних обставин породжує між героями заплутані, двоїсті відносини дружби-ворожнечі, любові-ворожнечі. В Іншому бачать не зовсім того, ким він є насправді, а головне – по-справжньому не знають, ким є самі. Але на відміну від безумців, що уявляють себе нормальними, що втратили
Прототипом якого послужив Володимир Буковский, що викривав використання психіатрії в каральні целях. подання про реальності, перетворених в акторів або маріонеток, Віктор, Фелікс, Світлана хочуть пробитися до самих себе щирим, осягти своє справжнє “я”. Цієї мети багато в чому сприяє еміграція
Еміграція відіграє роль свого роду шокотерапии, що погодиться з теорією, що розвиває у романі доктором Генони, “театральної” психіатрії, відповідно до якої для подолання різних фобій і страхів треба “змінити зовнішні обставини, аж до аспектів зовнішності й манери поводження людини, і, тим самим, змінити його психіку” (с. 48). При цьому “тіло відчужується, як у Пиранделло, від душі: тіло тут, а душа витає в іншім місці. У Росії”. Зсув звичного кута зору на Захід і Схід, життя, культуру дає новий погляд на речі, сприяє переоцінці багатьох звичних подань, народжує проблему самоідентифікації
У романі безліч розгорнутих монологів, диспутів-діалогів, філософських і психологічних двобоїв, що грають роль каталізаторів процесів мислення, взаємної моральної психотерапії. У якімсь змісті такі сповіді, диспути й двобої – домашній театр, “театр для себе”, тобто побутове спілкування, здійснюване на рівні класичних літературних зразків. Воно зовсім не ідилічно, часто болісно для його учасників, тому що припускає ідеальні вимоги до особистості й робить предметом упередженого обговорення щиросердечні виразки й затаєні комплекси, але необхідно кожному із присутніх як дзеркало, у якому він бачить себе без прикрас
Зсув і коректування поглядів, внесені еміграцією, дають можливість більш об’єктивно оцінити своє минуле й себе в ньому, а отже, джерела свого теперішнього “я”, сприяють самовизначенню, звільненню від “ненормального” у собі. Це тим більше необхідно тому, що емігрант як би починає життя спочатку, з азів, зависає в повітрі й, щоб, бежав від однієї форми божевілля, не впасти в іншу, повинен прагнути до самозбереження свого вищого “я”.
Як і в багатьох інших випадках, письменник перекладає проблему в узагальнено-метафоричний план. Перегукуючись зі Цветаевой, вустами доктора Генони Зиник вопрошает: ” чиНе всі ми по суті – емігранти й дисиденти в цьому світі? І чи не відділені ми від свого минулого Залізною завісою непоправних учинків?” (с. 263). Автор обіграє подання платонізму про душ як “емігрантці” з миру іншого в мир земної. Зберігаючи пам’ять про ідеальний світ, вона неминуче стає “дисиденткою” у недосконалому земному бутті. Такою душею й наділені Віктор, Фелікс, Світлана. Критичний погляд на речі не скасовує для них ідеальне. Людям Заходу зиниковские герої здаються дітьми, що предпочитают “мир без дорослих”. Але, може бути, що не мають твердих прагматичних установок і здатні скоріше зрозуміти Інших? Виступити як “перекладачі”, що зближають культури?
Зиник – за руйнування “залізної завіси”, що розділяє людей. І сам він переборює границі, і не тільки національні, ідеологічні, але й эстетические. Постмодерністська двомовність (з’єднання літературознавства й літератури) уводить у світ-текст, простір якого безмежно й здатно породити самі несподівані інтерпретації. Цікавість оповідання не скасовує його серйозності, так що роман повинен бути цікавий і масовий читач, і елітарному. Книгою “Лорд і єгер” Зиника постмодернізм підсилив свої позиції в літературі російського зарубіжжя
(1 votes, average: 5,00 out of 5)