Біорафія Андрія Чайковського

Народився Андрій Якович 15 травня 1857 року в сім’ї дрібного службовця, дрібного шляхтича, в місті Самбір, що відносилося до королівства Галичини та Володимирії Австрійської імперії, нині Львівська область. В ранньому віці втратив обох батьків, тому хлопчика забрала до себе бабуся в село Гординя в Самбірському повіті[1][2].
Малий Андрій навчився читати польською оскільки українського букваря не було. До початкової школи не ходив, навчався вдома. Іспити за початкову школу здавав приватно. В подальшому в 1869-77 роках навчався в Самбірській гімназії,

де прочитав Шевченкового “Кобзаря”. В гімназійні роки (1873-77) був членом підпільного товариства “Студентська громада”. По закінченню гімназії вступив на філософський факультет Львівського університету[1][2].
У 1881 році став співзасновником “Кружка правників”. Почав працювати за невелику зарплату в товаристві “Просвіта”. Через нестатки 1882 року перервав навчання та на один рік подався добровільно рекрутом до війська. В кінці січня того ж року був направлений до неспокійного на той час кондомініуму Боснія та Герцоговина. Країна була окупована Австро-угорською імперією за чотири роки до того згідно
з рішенням Берлінського трактату[2].
Згодом з філософського факультету Андрій Чайковський перейшов на юридичний факультет того ж Львівського університету, який і закінчив у 1884 році[1]. За часів навчання на юриспруденції очолював студентське товариство “Дружній лихвар”.
Після закінчення університету почав працювати адвокатом зі спеціалізацією на карних справах в різних містах Східної Галичини[1]. Зокрема з 1886 до 1914 року працював адвокатом в місті Бережани[3]. Впродовж усього життя, де б не опинявся Чайковський, він був у вирі громадського та політичного життя громади[1].
У 1890 році після чотирьох років конципієнтури (діловодство) Андрій Чайковський відкрив власну адвокатську канцелярію в Бережанах. Попри усталену практику часто вів справи у судах українською, а не польською мовою. У 1892 році перша публікація – “Спомини зперед десяти літ”, де були відтворенні події в Боснії та Герцеговині. Мешкаючи в Бережанах організовував осередки громадських організацій. Зокрема був співорганізатором відділку “Січі”, був повітовим кошовим. Очолює місцеву філію “Просвіти”. Разом з кумом – композитором Остапом Нижанківським, заснував хор “Боян”. За ініціативи Чайковського утворився відділок антиалкогольного товариства “Відродження” в Бережанах[2].
Чайковський заснував та очолив “Товариство українських журналістів і письменників”. Співпрацює з “Руським педагогічним товариством”, з “Руською бесідою”, долучається до гуртку кооперативу “Народний Дім”, співініціює відкриття “Руської бурси” (так називалися гуртожитки для малозабезпечених учнів). Один зі співзасновників ощадно-позичкового товариства “Надія”. В будинку Чайковського часто збиралися українофіли, зокрема бували брати Антін та Володимир Лотоцькі. У дебатах брали участь також сини Андрія Яковича – Микола та Богдан[2].
З 1899 року входить до керівного органу Української національно-демократичної партії – Ширшого народного комітету[2].
У 1914 році переніс свою адвокатську канцелярію до рідного Самбора. На початку Великої війни організовував набір до лав Легіону українських січових стрільців в Самбірському повіті. Після захоплення Східної Галичини російськими військами був інтернований до львівської в’язниці “Бригідки”, через два тижні був випущений на свободу під протекцію доктора Володимира Дудикевича[2].
У 1915 році очолив “Комітет українців” міста Львова. Після встановлення української державності у 1918-19 роках Чайковський став повітовим комісаром Самбірського повіту[2].
В травні 1919 року оселився в захопленій румунськими військами Коломиї, яку в подальшому було передано польській владі. Літній Чайковський продовжує займатися громадською діяльністю за що був знову арештований на цей раз поляками. У 1923 році виступив одним з ініціаторів створення Союзу українських адвокатів. У 1925 році дружина Чайковського Наталія долучилася до появи журналу “Жіноча доля”. Журнал видавався під редакцією екс-сенаторки Кисілевської Олени з якою приятелювали Чайковські. У 1926-27 роках очолював осередок “Рідної школи”[2].
21 грудня 1928 року у Львові та 2 березня 1929 року в Коломиї відбулося урочисте відзначення сорокалітнього громадського та літературного доробку письменника[2].
2 червня 1935 року о 9-й годині ранку після тривалої хвороби Андрій Якович Чайковський помер[2].






Конфлікт це норма життя.
Біорафія Андрія Чайковського