Біографія Дюрренматт Фрідріх


Дюрренматт народився у 1921 році у невеличкому селі Конольфінген у сім’ї пастора одного з сільських приходів кантона Бері (Швейцарія). Вищу освіту отримав у Цюріхському й Бернському університетах, де вивчав філологічні та природничі науки, філософію і теологію, захоплювався історією мистецтва й наполегливо займався живописом.
У літературі дебютував у роки Другої світової війни. Похмурий, скептичний погляд на світ відокремлював Дюрренматта, с самого початку йому були притаманні риси письменника інтелектуального складу, але й підозріла несерйозність, позерство. Дюрренматт почав писати в ті роки, коли на підмостки європейських театрів вийшла драматургія “інтелектуального спрямування”. У Франції, в роки війни, ставились п’єси Сартра, Камю та Ануя. У порівнянні з цією драматургією комедії і проза Дюрренматта набагато вільніші. Він не раз писав про свою тягу до ігри, про відсутність чітко сформульованого (до і під час роботи) замислу.
Драматургічним дебютом письменника стали п’єси “В писанні сказано…” (1947) і “Сліпий” (1947), в яких автор розглядає філософську парадоксальність протистояння абстрактної ідеї і життєвої правди. Наступними драматургічними творами стали “Шлюб пана Міссісіпі” (1952), “Ангел спускається у Вавілон” (1954). У цих п’єсах Дюрренматт, майстерно володіючи мистецтвом гротеску, піддає гострій

критиці норови буржуазного суспільства. Світове визнання і славу драматургу приносить трагікомедія “Візит старої дами” (1956).
Вже з цих творів стала помітна одна особливість його творчості. Як і великий швейцарський письменник Макс Фріш, Дюрренматт не відображував у своїх творах дійсність Швейцарії. У 60-ті роки, на піку його творчості, літературна община була дуже схвильована “зникненням Швейцарії” у швейцарській літературі.
Але насправді це було зовсім не так. Дюрренматт, як і Макс Фріш,- спостерігач вітчизняної дійсності. Але ця дійсність, як і дійсність світова, стає знаковими елементами дюрренматтівської творчості. Дюрренматт пише, змішуючи, перетасовуючи характерні риси сучасного світу. З цього матеріалу він створює нову реальність, існуючу за своїми законами, кумедну, гротескну, страшну, фантастичну, але знайому, що легко упізнати. Сам письменник казав, що робить “моделі можливих людських відносин”.
Твори Дюрренматта збагачені подробицями. Постановка його п’єс потребує видовища. Він постійно каже про свої пристрасті до “яскравого театру”. Але конкретність самого сучасного життя здається йому сумнівною: вона лише покров, який скриває безодню. “У минулі часи,- писав Дюрренматт,- коли повноправним жанром на європейській сцені була трагедія, її герої зіштовхувались з певними противниками. Перемога над ними, торжество героя могли змінити розвиток подій. У сучасній дійсності знайти противника не так просто. Свавільство диктаторів привело до гибелі мільйони. Але кров не тільки на них, але й на системі, яка їх породила. “Ніхто не мав до цього відношення, ніхто не хотів цього”
Паралельно з драматургічною діяльністю Дюрренматт пробує свої сили також у прозі. Оповідання “Тунель” (1952) і незакінчений роман “Місто” (1952) продовжують філософські роздуми письменника про сутність людського буття. Обидва твори обігрують фатальну неможливість людини протистояти трагічним подіям, одвічний потяг людини запобігти неминучому. Герой оповідання не в змозі ні відокремитись від остогидлих попутників (хоча він і закриває вуха ватою, очі – окулярами, рота – сигарою), ні зупинити поїзд, що некерований мчить до загибелі. Незакінчений роман має дуже виразні експліцитні ремінісценції з романом Ф. Кафки “Замок”. Головний герой “Міста”, який нещодавно влаштувався до тюрми охоронцем, відчуває себе таким же в’язнем, як і ті, яких він охороняє. Ніякі логічні доводи не можуть перекрити страшний висновок – “ниша” (замкнутий простір), куди він потрапив – це пастка, з якої йому ніколи не вирватись.
Поштовхом до сюжету в Дюрренматта дуже часто є поява з невідомого далека нового героя. Герой радіоп’єси “Аварія” (1956) комівояжер Трапе так само неочікувано з’являється в домі старих, граючих у суд, як стара дама в місті Гюллен (з “Візиту старої дами”). Але й там, де ніколи ніхто не приходить, дійсність Дюрренматта не піддається передбаченням.
Чи можна було б передбачити здійснене у XX столітті? Багато підтвердилось не тільки в окремих людях, але і в цілих народах, та в долі людства. Дюрренматт виходить саме з цієї якості сучасної реальності. Він створює дійсність, сповнену катастрофами. Його герої підвладні випадку, стародавньому року, який перевертає їх задуми. Особливо сильно випадок діє тоді, коли люди рухаються до мети згідно з точно розробленим планом. “Найгірший випадок не можна передбачити, він випадковий”,- писав Дюрренматт у виставі “Фізики” (1962), де йдеться про можливість страшної всесвітньої катастрофи. Письменник вважає, що “мистецтво драматурга полягає в тому, щоб якнайкраще втілити випадок у сюжеті”.
Радіоп’єса “Операція “Вега”” (1954) вся побудована на не співвідношенні очікуваного та результатів. Дюрренматт у далекому 1954 році передбачав можливість зоряних війн, перенесення політики до космосу. Він пише про політ на Венеру з метою використання злочинців, які століттями ввозились сюди двома ворожими державними угрупованнями, в майбутніх військових зіткненнях. Але дійсність, яка була прикрита хмарами далекої планети виявилась зовсім іншою, ніж уявляли собі прибулі. Прямо протилежною була й реакція існуючих в жахливих умовах мешканців на пропозицію повернутися на Землю.
Свої оригінальні, іноді дискусійні естетично-художні погляди на мистецтво Дюрренматт відтворив у збірнику есе “Проблеми театру” (1955), що є однією з головних теоретичних праць письменника.
Основна напруга у творчості Дюрренматта – у подвійності начебто непорушної єдності. В одній дійсності він помічає дві, за покровом спокою він бачить хаос, за підвищеним – низьке, за райдужними надіями – близьку катастрофу.
Випадок, випадковість у його творах – лише звичний для письменника спосіб зрушити “подвійну оптику”, розгойдати та надломити неіснуючу цільність.
Розлом цієї цільності – головний результат найрізноманітніших його сюжетів. У відомій комедії “Ромул Великий” (1965) матеріалом служить зміна епох. Рушиться один світ, світ великої культури, починається новий час. Наприкінці п’єси до римської столиці вступають варвари. Але злом життя почався раніше й лише поглиблюється протягом всієї вистави. Смішні деталі допомагають почати розшарування життя, руйнують одне, щоб показати за ним щось інше.
Славетною частиною творчості Дюрренматта є серія детективних романів (“Суддя та його кат” (1951), “Підозра” (1956), “Обіцянка” (1958)), після виходу яких за автором міцно закріпилась слава неперевершеного майстра, віртуоза детективного жанру. Через найцікавіші інтриги, аналітично точні й психологічно достовірні розслідування, разом з провідними детективами Берлахом і Маттеї автор не тільки і не стільки шукає злочинця, скільки розкриває потаємний механізм ситуацій, прихованих причин та наслідків, через які можна вийти на розгадку істинної дійсності, в основі якої всесильна гра випадку, що править Всесвітом і, на думку автора, є закономірністю життя.
У літературознавстві існує думка, що герої Дюрренматта нереальні та нагадують маріонеток. Відомий американський письменник Курт Воннегут порівняв якось твори Дюрренматта з чарівними та рідкісними швейцарськими годинниками, у механізмі котрих все занадто якісне, але не має ніяких таємниць.
Ця думка здається нам не зовсім вірною. Дюрренматту дійсно не притаманний психологізм, який дуже довго шанувався у нас як ознака справжньої реалістичної літератури. Цей майстер яскраво показує розвиток людських душ лише тоді, коли це необхідно і коли це дійсно має глузд. Герої видатного швейцарця потрапляють у ситуації надзвичайні і всі вони реагують на ці ситуації не однаково. Часом герої роблять неприродні вчинки, такі, яких ми не могли передбачити. Але Дюрренматт добивається більшого: описані ним реакції незвичайні, але в них відображається те вічне, загальне, що є зрозумілим для багатьох людей. Є щось страшне в словах Дюрренматта про те, що “долі людей розігріваються однаково”.
Творчість Дюрренматта завжди відрізнялась гумором. Не натужний та легкий, він довго не втрачає своїх властивостей; веселий, ледве не переходить у гротеск. Гумор Дюрренматта природний, тому що він заснований на тій самій подвійності зору, яка й відрізняє дар письменника. Його гумор фіксує не співвідношення, розщеплює цілісну картину світу. Дюрренматт обігрує навіть таку тему, як смерть людини та загрозу гибелі людства. Так комедія “Метеор” (1966) присвячена опису поступового “вмирання” головного героя письменника Швиттера. Смерть подається як бунт, як закономірне прагнення до природності.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір на англійській мові моя майбутня професія кухар.
Біографія Дюрренматт Фрідріх