Автобіографічність повісті Володимира Дрозда “Ирій”
Дослідники творчості Володимира Дрозда стверджують, що біографія письменника – це його твори. Прикладом правдивості цього твердження може бути повість “Ирій”. Головний герой, хлопець із глухого поліського села Пакулі, мріє учитися в місті. Дядько Денис якось урочисто пообіцяв, що зробить із нього людину, забере із села, але мати хлопця, яка “різала у вічі щиру правдоньку”, сказала, що станеться це, “як рак свисне у жерелі…” Минули роки, рак усе не свистів, дядько не поспішав виконувати свою обіцянку, а хлопець марив містом
І ось настала щаслива мить: дядько забрав небожа у те чудове місто Ирій, де ніколи не буває зими, де пахне морозивом, а східці до нової школи викладені шоколадними плитками. Михайло пообіцяв собі колись прославити школу, де почав навчання, і зі старанністю готувався до виступу на олімпіаді; вчив монологи, передчуваючи перемогу і вже чуючи захоплені крики глядачів. Та замість нього на міську олімпіаду обрали
Глибоке розчарування від поразки дуже швидко заступила зустріч із дівчиною в шкільному коридорі. Уперше побачивши Клаву Литвин, Михайло остовпів і почав щось белькотіти невлад, червоніти і заїкатися, а потім бовкнув, шо кохає її. Дівчина рівним голосом порадила приймати анальгін, щоб зняти біль, пояснила, що кохання – це хвороба, та й сама вона закохана в іншого. Останню крапку в житті хлопця поставив директор школи, коли на загальній лінійці викликав Михайла з шеренги і виніс сувору догану за давно не стрижений чуб і брудні нігті на руках. Приниженому, розчавленому, зганьбленому хлопцеві тільки й “залишаюся зіграти останню сцену земної трагікомедії: покінчити з життям…”-
Але життєва сила юнака перемогла розпач від нечуваного приниження. Чудові краєвиди передмістя, куди він зайшов, наче у півсні, пустирі, левади, річища, сади неждано осяяли чорноту в його душі, оживили, навіяли впевненість у власній значущості і його визначній місії на землі. Зерна цієї значущості, проростаючи в душі, заперечували смерть.
Окрилений хлопець опустився коліньми на м’яку землю і пообіцяв рідному селу, річці, небу, що, допоки він буде здатен зробити щось путнє, не накладати на себе рук, а працювати щосили.
Довгі роки Михайло мріяв жити в місті, яке здавалося хлопцеві чудовою, дивовижною, казковою країною. Ирій. Але, оселившись там, він зовсім по-іншому став сприймати рідне село Пакуль.
Пакуль – це країна, куди щовесни повертаються з сонячного краю перелітні птахи, країна матерів, які чекають на своїх дітей, це ирій, куди тебе тягне, “Пакуль – це ти сам…”
Володимир Дрозд, син колгоспника з глухого поліського села Петрушин, шо на Чернігівщині, як і Михайло Решето, герой повісті “Ирій”, мріяв жити у великому місті, де багато людей, театрів, де вогні і музика. Але дуже скоро він зрозумів, що там, у селі, серед поліських лісів і боліт із усіх їх “чортовинням”, залишилася його душа. Там його батьківщина, рідна земля, батьківське гніздо, до якого він повертатиметься протягом усього життя, як перелітний птах із ирію.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)