Сирітське життя малого Тараса (за уривками з повісті «У бур’янах»)

Великі поети – вічні супутники свого народу і цілого людства. Таким вірним, благородним супутником на дорогах століть став для українців Тарас Шевченко – гордість і слава України.

Описуючи дитинство Шевченка в повісті «У бур’янах», Степан Васильченко розповідає про родину, про виховання та подальшу долю великого українського Кобзаря. Змалечку доглядала Тарасика сестра Катерина, бо батьки відробляли на панщині і приходили додому виснаженими від тяжкої праці.

Дуже бідно жила родина Шевченка: «Невесела зимою та восени хата

– стоїть край села, як примара, найгірша, мабуть, в усьому селі: кривобока, стара, дірки світять голими латами». Неслухняним ріс Тарас – то десь завіється в поле, а потім з чумаками повертається додому, то десь заграється, аж поки рідні не знайдуть його.

Найбільше подобалось хлопчику пригорнутися до матері і слухати розповіді про панів і кріпаків: «…і як людей били, і як продавали, на собак міняли, засилали в Сибір, в москалі голили». Слухав малий ці сумні оповіді, і в серці наче каміння тиснуло од жалю за знедолених, іноді до села приходив кобзар – то було справжнє свято! Його пісні про героїчне минуле рідного народу змушували

хлопця вже тоді замислитися над складним дорослим життям.

Найбільшою радістю було для хлопчика навчання. У дяковій хаті він відчув потяг, непереможний, жагучий, до малювання і до словесної творчості. «Хлопцеві мріялась позолочена книжка, в яку він по своїй вподобі уписував би вірші».

Як не намагався Тарас «втекти од злиднів, як не одмахувався од того суму», що лежав над людьми, одначе дедалі і йому часом тьмарився світ. Злидні та непосильна праця поклали в домовину матір, а згодом помер і батько, залишивши діточок на мачуху. І почалося не життя хлопцеві, а мука.

Завжди голодний, у латаній сорочці, босий і простоволосий зимою і літом, був він у дяка і за школяра, і за наймита. У вільні хвилини забирався хлопець у бур’яни і співав про тяжку сирітську долю, про лихе життя, і «линув той голос, все більше доймаючи, більше жалю надаючи, ніби намагаючись мури якісь розбити».

Ця повість глибоко хвилює нас драматизмом становища не тільки малого Шевченка, а й усього українського народу, вона примушує задуматися над страшними картинами життя, через яке навіть діти йшли в найми, ставали робочою силою в маєтках жорстоких і свавільннх панів.






Якою я хочу бачити україну в майбутньому.
Сирітське життя малого Тараса (за уривками з повісті «У бур’янах»)