Агамемнон – герой “Іліади” Гомера
Агамемнон – герой “Іліади” Гомера (VІІІ “Шв. до н. е.), трагедій Есхіла” Агамемнон “(458 р. до н. е.), Софокла” Алкея “(бл. 455-445 до н. е.), Евріпіда “Іфігенія в Авлі-де” (408-405 рр.. до Р. Х.). А. був героєм епічних пісень про Троянської війни ще в догомеровскую епоху. У “Іліаді” А., цар Мікен, очолює похід греків на Трою. Його сварка з Ахілла, хоробрих героїв грецького війська, що поставила на карту долю всього війська, лежить в основі сюжету “Іліади”. А. постає перед нами як гордовитий і егоїстичний володар, якого тільки гіркий
Аналогічні властивості характеру А. проявляє і в трагедії Софокла “Аякс”. У трагедії Еврі-Підаєв “Іфігенія в Авліді” А. виявляється вимушеним під тиском війська заради успіху троянського походу принести в жертву свою дочку Іфігенію, попередньо викликавши її під хибним приводом весілля з Ахіллом. У “Одіссеї” Гомера згадується загибель О. від рук коханця його дружини Клітемнестри Егісфа після повернення його з-під Трої. Загибелі А. присвячена трагедія Есхіла “Агамемнон”, перша частина трилогії “Орестея”.
Клітемнестра сама вбиває його у ванні, обплутавши попередньо покривалом, та був розправляється з привезеної їм з Трої наложницею Кассандрою, віщункою, дочкою царя Пріама. У другій частині трилогії (“Хоефори”) навіть йдеться, що Клітемнестра перед тим, як поховати О., розчленувала його тіло. У третій частині (“Еринії”) тінь Клітемнестри скаржиться, що А. переслідує її докорами в царстві мертвих.
Герой трагедій Л. Аннея Сенеки “Агамемнон” і “Троянки” (середина І “Шв. н. е.). Перша з цих трагедій є переробкою знаменитого “Агамемнона” Есхіла. На відміну від прототипу герой Сенеки з’являється в ній лише ненадовго; набагато більшу увагу приділено Егісфу і Клітемнестрі. Тонкий символічний малюнок Есхіла (пурпур, на який спершу не наважується ступити А., і незрозуміле для оточуючих пророцтво Кассандри) замінений бесідою майбутніх убивць: дружина коливається, і Егісф переконує її прийняти розумне рішення. Сам А. з’являється в трагедії лише на короткий час, щоб висловити свою радість і обмінятися з троянської пророчицею кількома словами: та попереджає його, але мікенський цар не слухає її, приймаючи Кассандру за шалену, і наказує слугам утримати її. Цей блідий образ цілком природно закритий своїм блискучим прототипом.
Друга трагедія являє собою сюжетну контамінацію “Гекуби” і “троянок” Єв-Рипідами (причому перша також містить дві майже незалежні сюжетні лінії: невдалу спробу Гекуби врятувати Поліксену (її вимагала в жертву тінь Ахілла) від жрецького ножа і її помста фракійському царю за підступно знищеного сина Полідора); тут О. діє тільки в першій частині і не з’являється в другій (попитка. Андромахи врятувати сина Астіанакса). Атридов взагалі не користувалися розташуванням трагіків молодшого покоління; найбільш непривабливим образ А. виведений в “Аяксі” Софокла. Усупереч цій традиції А. зображений як помірний і розумний правитель, він намагається врятувати Поліксену (чого немає в Евріпіда) і сперечається з неприборканою і кровожерливим Неоптолемом (зображеним у традиціях Вергілія): “Жоден закон не щадить полоненого і не перешкоджає страти – Що не забороняє закон, тому заважає здійснитися сором – Переможцеві дозволено все, що він ні вирішить зробити – Кому дозволено багато чого, тому личить бажати лише найменшого “. У новий час це ставлення до героїв помінялося (блискучий приклад у російській драматургії – “Андромаха” П. Катеніна, де А. не залишено найпривабливіших рис).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)