Прославлення героїв у поемі Гомера “Іліада”

“Іліада” Гомера – поема, написана майже півтори тисячі років тому. Ніяк не йдуть з пам’яті картини великих битв, що розігралися під стінами Трої. Ахіллес, Гектор, Патрокл… Усіх називає поет героями. Але що значить для древніх греків бути героєм?

Виявляється, греки вкладали в поняття героїзму зовсім інший сенс, ніж ми. Для нас герой – це людина, яка вчинила якийсь подвиг. І не важливо, заради чого вона діяла. Героями ми назвемо і тих людей, які боролися за нашу батьківщину, і тих, хто рятував людей під час катастроф, і тих, хто здобув

нашій країні славу в спорті…

Герой у греків – це людина, що залишила після себе пам’ять. Усе життя ге­роя – це життя заради однієї миті, сліпучої, тієї, що дарує славу навіки.

Перша зустріч з героєм у бою чи на відпочинку вражає читача, тому що автор захоплюється зовнішньою красою (так Гектор, що стояв попереду війська, був подібним до бога війни) і тим відчуттям безмірної сили, яка виходить від героїв.

Безстрашність, самовідданість – ось те, що відрізняє героїв “Іліади”. Ніщо не може зупинити їх у запалі бою: ні рани, ні боги, які вступають в бій на стороні ахейців або троянців. Патрокл,

одягнений у обладунки свого друга Ахілла, примусив троянців тікати й убив понад 20 троянських воїнів, у тому числі зна­менитого героя Сарпедона.

Не може пробачити Ахілл троянцям вбивства свого друга Патрокла, кида­ється в бій, щоб помститися, і не зупиняється, поки не вбиває Гектора. А після глумиться над його тілом. Але в той же час, коли приходить батько Гектора Пріам по тіло свого сина, Ахілл поводиться гідно та шляхетно: повертає тіло сина батькові й навіть погоджується встановити перемир’я на одинадцять днів – стільки часу потрібно троянцем для здійснення поховального обряду.

Чи є сенс боротися, коли ти знаєш, що твоя доля визначена? Адже навіть Зевс не міг змінити рішення Мойр, що плетуть нитку долі людини. Відповіддю на це питання і стає розповідь про подвиги героїв. Гектор, що залишає на вежі Андромаху з маленьким сином, знає про те, що чекає його дружину, сина та його самого. Але залишитися з ними не може, інакше ганьба ляже не тільки на нього, але й на його родину і нащадків.

Коли Гектор уперше почув, що головний бог Зевс уже визначив його долю, ко­ли дізнався, що смерть чекає на нього, він не припинив бою, сказавши ворогу:

Не утікатиму я, не вженеш мені списа у спину!

Прямо іду проти тебе, проймеш мені груди, як тільки

Дасть тобі бог!

Бій триває, і Гектор уже впевнений у тому, що “зловісна наблизилась смерть, і нікуди від неї не утекти”. І знову Гектор – справжній герой – не припиняє поєдинок, не опускає рук:

… І от доля уже настигає.

Але нехай уже не без борні, не без слави загину,

Діло зробивши велике, щоб знали про нього й потомки!

Стародавні греки дуже любили поеми Гомера. Багато частин поеми вони зна­ли напам’ять, а Олександр Македонський – великий полководець, який завою­вав півсвіту, – завжди носив “Іліаду” з собою.

Тисячоліття відділяють нас від Древньої Еллади. Але “Іліада”, як і раніше, залишається книгою про героїв, про сміливих і рішучих, нескорених і безстрашних. Героїв, для яких честь, слава, любов до Батьківщини понад усе. У XIX столітті вийшов перший переклад “Іліади” російською мовою, зроблений М. Гнедичем. М. Гоголь, вражений поемою Гомера, написав “російську Іліаду” – повість “Тарас Бульба”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Прославлення героїв у поемі Гомера “Іліада”