Значення атмосфери трудового життя для морального відродження людини (за романом “Марія”)
Все життя наші предки працювали, бо знали: без праці вони загинуть від голоду. Добували собі працею їжу ще у вік кам’яний, працювали і в середні віки, і у вісімнадцятому, дев’ятнадцятому століттях. Люди розуміли, що без діла вони перетворяться на трутнів, які живуть лише крадіжками та обманом. Це розуміння праці, безмежна любов до родинного клаптика землі передавалася, вірогідно, кожному наступному поколінню. І діти, потім онуки, а згодом і правнуки працювали на власних полях і благословляли цю щедру землю, яка ділиться своїми плодами з усіма,
Корній Перепутька, кучер Мартина Заруби, здається, загубив “хист” любити і розуміти землю. У нього на думці тільки танцювати та грати на гармоні. Тому, напевне, радіє, що стане матросом і не доведеться йому потом обливатися біля землі. Йому хочеться виділятися поміж селян, хочеться, щоб його вважали незвичайним. Закрутивши свого часу голову Марії, жодного разу не прислав їй листа з військової служби, знаючи, що дівчина дуже його чекала. Йому, здається, байдуже до почуттів інших людей, головне, аби самому було добре.
Пролетіло сім років, закінчився строк служби, і Корній Перепутька
Жінка просить розлучення і переходить жити до Корнія. У того ж нічого немає, лише гармонія, матроські штани і кілька сорочок з викладеними комірцями. Хизується він перед усіма своїм “добром”, часто надягає на себе. Але дивлячись на чесну працю односельців, на їхні статки, розуміє: праця – це основне для селянина. “Корній все більше і більше втягався у працю”. Він сам не помітив, як притягує до себе праця, як стає рідною земля. “Відходять і забуваються босяцько-пролетарські звички. Земля втягує у своє нутро і наповнює жили, розум і ціле єство твердими звичками”. Поступово наповнюється добром комора, розбудовується нова хата, народжуються діти. І немає повернення назад, тільки мрії про добре господарство кличуть усе більше і більше працювати. Навіть русько-японська війна, на яку забрали Корнія, не відбила у цієї людини тяги до землі, до праці. Тільки-но повернувся, а вже встиг придбати нову десятину землі. “І далі пішли дні рівною довгою чергою, вкладаючись у місяці й роки… Кожний схід сонця приносив працю, захід – відпочинок”.
Корній уже забув, що колись зневажливо ставився до праці хлібороба. Тепер він хазяїн, господар, шанована у громаді людина.
Але життя не завжди повертається добрим боком до людини. Так сталося і з родиною Перепутьків. Під час війни було вбито старшого сина, згодом забрали до таборів молодшого. А середульший перетворився на страшну потвору, яка спочатку вигнала батьків з хати, потім зовсім від них відцуралася. Але і в ті часи Корній мріє тільки про поле, усе інше його не цікавить. Коли йшли розмови про Центральну Раду, він лише й казав: “Коли хочуть селянам дати землю – правильно… А далі закройсь….” З приходом до влади більшовиків і їхніми вимогами віддати зароблене власними руками майно, життя Корнія дуже змінилося. Він не хотів віддавати те, за що пролив стільки поту, що діставалося невтомною працею: “…краще візьму паклю клоччя і запалю все, що витворили руки мої…” Корній залишається “індусом”, не хоче йти до колгоспу. А голод підкрадається до хат селян, бо Радянська влада забрала увесь хліб і вимагає ще і ще. Селяни з” їли усю живність, поїли навіть собак. Тільки у Перепутьків ще залишився старий Сірко, бо не в змозі зарубати його Корній. Хворіє Марія, втратила розум дочка, тільки Максимові, середульшому синові, живеться добре. Не працюючи, він тільки роздає накази. Прикро це бачити батькові, бо він намагався привчити своїх дітей до праці, навчити їх любити близьких та поважати односельців. Так, як виховала його земля та приклад трудівників-селян. Тому, коли Корній дізнається, що його дочка з’їла свою дитину, не здригається у нього рука, і він вбиває власного сина за байдужість, за неробство, за те, що він зрікся найсвятішого – батьків, землі і праці.
На прикладі Корнія Перепутька можна побачити, як праця змінює людину, як вона перероджує її душу, робить її чесною, щирою, наповнює любов’ю до усіх людей. Мене дуже вразив роман Уласа Самчука “Марія” своєю відвертістю, навіть натуралізмом в описанні страшних років голоду та збайдужіння людини. Тому так заспокоюють образи трударів Корнія та Марії, які усе своє життя присвятили чесній праці на полі та вихованню дітей щирими і люблячими. На жаль, не все їм вдалося.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)