Життєпис святої Марії (За романом У. Самчука “Марія”)
Свій твір Улас Самчук присвятив матерям, що загинули голодною смертю в Україні в 1932-1933 роках. “Марія” – перший у нашій літературі твір, який відобразив страждання українських селян за років насильницької колективізації й державного геноциду української нації.
Розділи роману письменник назвав книгами. Першою йде “Книга про народження Марії”. З любов’ю автор змальовує народження й дитинство Марії. Життя її було таким, як і в інших сільських дітей: “Ціле літо пасла на вигоні гуси… Ноженята чорні, поранені, з попідбиваними
“Книга днів Марії” продовжує розповідь про нелегке життя жінки-трудівниці.
“Поволі, непомітно підкрадався 1917-й”. Розповідь Уласа Самчука набуває тут високої епічності. “Йшов, ступав і перемагав жорстокий дух руїни, і не було йому спину”. Криваві світаяки й непевні передчуття скінчилися ще тяжчими нещастями для родини Марії.
“Книга про хліб”, на мій погляд, є мало не найважливішою в будові роману. Проливши велику кров, укорінилася в Україні радянська влада. Але ні воєнний комунізм, ані нова економічна політика нічого не дали простому селянинові. А ось і колективізація почалася: “Порвані й загнані мужики. Очі олов’яні, очі сердиті.
Вечірні, ранішні пайки, брехня й ударна праця”. І десь у цьому вихорі державного безумства страждає Марія, Корній спробував залишитися осторонь, але це значило приректи себе на смерть. А син Максим відмовився “від своїх батьків-кулаків”. Марія хворіє. Спогади приходять до неї. Голодно, холодно в божому світі. “Тридцять днів гаснула сама Марія – покинута, одинока. Заходяче сонце не забуло Марії, заглянуло до неї й довго цілувало її сухе жовте обличчя”. Так, Марії не стало.
Роман Уласа Самчука здається одним з найглибших і найбільш філософських творів української літератури XX століття. І викликає подив те, що твір написано в 1933 році. Так, часова дистанція не відділяла автора від подій, зображуваних ним. Мабуть, саме тому рядки роману, особливо “Книги про хліб”, просто палають правдою життя. До Уласа Самчука багато хто зображував трагедію нації через трагедію однієї типової родини. Та ніхто до нього не зміг подолати бар’єра отієї ідилічності й сентиментальності, за яку деякі “діячі” докорятимуть українській літературі. Правда – сама-самісінька, не прикрита ні рядном, ані шовком, – ось художнє кредо автора “Марії”.
Улас Самчук побудував свій роман так, що він набув структури, притаманної життєписам святих у православній традиції. Автор фіксує найдрібніші деталі окремо взятого життя, і робить це так майстерно, що кожна з цих деталей набуває майже філософського змісту. І недарма автор точно підрахував дні життя своєї героїні – їх було 26 258, тобто прожила Марія-подвижниця сімдесят один рік. Це не так багато, але й не так мало. Проте кожен день життя Марії був своєрідним східцем у її духовному вдосконаленні. Як і церковні святі, ця жінка не прагнула стати святою. Це Марії було просто непотрібно. Але з мудрістю, яку мають лише діти та обрані Богом чисті душі, вона виконувала одвічний жіночий, людський труд. Вона нібито була, як усі, але саме в цій схожості, на мій погляд, криється найглибша таємниця людської долі. Страждання цілої нації відбилися з долі Марії. Якщо уважно читати роман, то виявиться ось що: усі вчинки Марії настільки точно й вдало мотивовані, що змінити в цьому досить об’ємному творі не можна жодної сцени, жодного рядка. Марія постає перед читачем як взірець духовної краси, як мати – хранителька давніх традицій. Її почуття й переживання такі ж багатогранні, гнучкі, людяні, як народна пісня. Її чоловік, її лан, її оселя, її діти – ось моральні орієнтири, скерована якими, Марія вдосконалює свою душу, сама про те навряд чи знаючи.
В Україні, яка йде шляхом духовного оновлення, особливо точно треба пам’ятати події нашої історії, які не повинні повторюватись. І особливо глибоко треба вивчати характери наших прадідів – тих людей, які не всьому встигли нас навчити.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)