“Жити хочу! Геть думи сумні!” (заклик до боротьби за життя в поезії Лесі Українки “Contra spem spero!”)
Я знаю: скільки б не пройшло часу, постать Лесі Українки буде завжди асоціюватися з образом героїні її поезії “Contra spem spero!”, рядки якої вражають драматизмом і водночас оптимізмом дівчини, здатної за найтяжчих обставин “пісню веселу співать”.
Коли я знайомилася з біографією поетеси, мене приголомшили слова її матері у листі до Івана Франка: “Чи ж смерть не була б кращою долею, ніж теперішнє її життє, котре і у неї, і у всіх найприхильніших до неї людей будить тільки тяжкий жаль?” Це ж які страждання своєї дитини бачила мати, щоб
Рядки вірша з такою назвою знайомлять нас з дев’ятнадцятиліт ньою хворою на туберкульоз дівчиною, яка палко прагнула вирватися з лещат недуги. Але я не можу сказати, що це біографічний епізод із життя поетеси. Перш за все, це філософський роздум, який не залишає байдужим жодного читача, поєднаний з мистецьки довершеною формою. Кожна строфа у цьому – окрема тема, що відбиває настрій, почуття, думки Лесі Українки.
Для виразного розкриття
Перші дві строфи – то суцільні контрасти: “хмари осінні” – “весна золота”, “крізь сльози сміятись”, “серед лиха співати пісні”.
І ми раптом починаємо розуміти, що через пута страждань душа дівчини рветься до щасливого буття, нам передає жагуче прагнення хворої, скованоїтяжким недугом, героїні, до життя: “Жити хочу! Геть думи сумні!”
Але як вона зможе вийти переможцем у нерівній боротьбі із хворобою? Леся відповідає на це питання наступними строфами, загальний зміст яких можна виразити стисло у тезі: за життя треба боротися. У художній формі вона показує способи цієї боротьби: “буду сіять квітки на морозі”, “на гору круту крем’яную буду камінь важкий підіймать”, “все шукатиму зірку провідну”, “…я буду крізь сльози сміятись, серед лиха співати пісні”.
Особисто мене вразив образ квіток на морозі, які буде сіяти героїня, і, щоб вони зійшли, “лить на них сльози гіркі”. Цей символ передає, на мою думку, стан зболеної душі і готовність загартовувати волю, її непохитність у боротьбі проти недуги. Квіти – це вісники прекрасного в природі, і героїня вірить, що вони можуть стати вісниками прекрасного і в її житті. Цьому прекрасному протиставляються образи “вбогого сумного перелогу” (таким вбачає поетеса особисте життя) і “кори льодової, міцної”(в ній мені вбачається асоціація із фізичним станом хворої).
Мабуть, буде замало сказати, що героїня вірша “Contra spem spero!” – зразок для наслідування, до якого багато хто може звернутися у скрутний час. Він вчить вихованн я волі, духовної стійкості та послідовності в боротьбі (і не тільки проти недуги!). Легше за все, впавши у відчай і розпач, спустити руки і чекати сумного завершення. А чи не краще разом з Лесею Українкою впевнено проголосити:
Так! Я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!
(1 votes, average: 5,00 out of 5)