Уславлення мужності і сили людського духу в поезії Л. Українки

Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає.

Л. Українка

У моє життя Леся Українка увійшла своєю ніжною, лагідною і пристрасною “Колисковою”. Так і стоїть в уяві мати, що, захоплена красою місячної ночі, одночасно думає над тим, яке’ чорне, гірке життя людини. І що в цьому житті не треба корЛ тйся, “долі хилитися”, що життя – це постійна боротьба. А в старших класах ми ознайомлювалися з творчістю Л: Українки детальніше, і переді мною постала фізично квола! але така сильна духовно і мужня жінка, яка кинула виклик

темній ночі самодержавного ладу. І зазвучалр її горде слово:

Так! Я буду крізь сльози сміятись. Серед лиха співатц пісні

Я забувала про хворобливий стан поетеси, коли читала її бойові, сповнені віри в краще майбутнє поезії-заклики. Українською Жанною д’Арк залишилася вона у моїй пам’яті, а її твори вчать мене бути чесною і безкомпромісною, вміти переборювати життєві незгоди, домагатися своєї мети. Багата, різноманітна тематика творів поетеси. Це і заклик’ до боротьби з самодержавством, і роль поетичного слова в цій боротьбі, і утвердження народу як творця історії, і оспівування природи, що дає сили жити

і боротись. Леся любила свій народ, Україну, серце її обкипало кров’ю, Коли бачила страждання простої людини. Ніколи не скаржилась на свою долю, муки ж народні сприймала як свої власні.

Фізично слаба, вона взяла на озброєння художнє слово, вражала ним ворога, мов мечем.

Рука стискає невидиму зброю, А в серці крики бойові лунають…

Природа стала у творчості поетеси однією з головних дійових осіб, вона невіддільна від людини. Ось Леся їде на лікування до Одеси, сумує з приводу розлуки з рідною Волинню. Гірко їй, що її подільські села такі знедолені, але вона бачить і прекрасне в них: “веселу балочку”, “бори величезні, густії”. Вона схиляється перед величчю краси, але разом з тим душа її сповнюється гнівом: чому серед такої краси панують горе, нужда?

Природа завжди передає якісь настрої людини. Якщо весна, то це світлі мрії, кохання, щастя. Саме “весна золота” допомогла хворій Лесі розігнати “хмари осінні”. Весною ж Леся вийшла на цілях літературного життя. Мрія Лесина здійснилася.

Герой поезії Лесі Українки – її ровесник, ровесник тих Щ, борців, що підняли над світом прапор свободи. Ці люди були по І духу близькі й рідні поетесі. Ще змалку герой поезій Лесі Українки побачив людську недолю, яка викликала в нього не розпач, а бажання кращої долі, яснішої. За тим ідеалом поривалося серце юної поетеси. Ще не довіряючи своїм кволим силам, вона все ж сподівається, що її слово розважить людей, а, може, збудить вогонь у чиємусь серці. Герой поетеси, як і вона сама, – людина великих громадських почуттів, високого обов’язку перед людьми, народом. Такою була і поетеса – людина мужня, сильної волі. Все життя Леся стійко боролась із власною недугою. Це було життя людини, яка кожну хвилину, весь свій хист віддавала боротьбі за соціальне і національне визволення трудового народу.

Ліричний герой вірша “Дим” серцем вболіває за поневоені народи. Для Лесі доля гноблених трудящих однакова у Всьому світі, їй близькі і рідні італійські робітники так само, ик і робітники українські. Ії герої засвічують “досвітні огні”, “сіють квітки на морозі”, Виступають проти рабства, ціною власної крові захищають свою Країну, відстоюють її щасливе майбутнє. Мене вражають мужні герої вірша “Досвітні огні”, які про Клали дорогу в наше сучасне, сильна духом сама поетеса, що перетворила своє слово в “тверду крицю”. Стійко переносить свою недугу і залишається в лавах борців ліричний герой вірша “Хто вам сказав, що я слабка…”

Ø Хто вам сказав, що я слабка, що я корюся долі? Ø Хіба тремтить моя рука, чи пісня й думка кволі?

Вступаючи на шлях боротьби з царизмом, вона розуміла, що цей шлях довгий і важкий. Ми чуємо, як виточується, гартується зброя в її вірші “Слово, чому ти не твердая криця…”

Вигострю, виточу зброю іскристу, Скільки достане снаги мені й хисту. У поезії “Без надії сподіваюсь” мужня і сильна духом дівчина прагне прожити свій вік у боротьбі й творчому горінні. Життя героїні невіддільне від життя рідної країни, поневолених людей. Дівчина бореться з усім, що перешкоджає людині бути вільною. Весь вірш пройнятий внутрішньою боротьбою з сумними настроями, що облягають дівчину. Вона думає не тільки про власну біду, а й про горе рідного народу. Почуття громадського обов’язку перемагає особисте горе. В боротьбі людина бачить вищу мету свого життя. Вона бажає жити, радіти, творити, боротися в ім’я кращого майбутнього:

Ø Так, я буду крізь сльози сміятись, Ø Серед лиха співати пісні, Ø Без надїї таки сподіватись, Ø Буду жити!..

Вся поезія Лесі Українки пройнята твердою вірою в те, що на світі запанує соціальна справедливість. І мрії поетеси здійснились. Наша держава стала вільною і самостійною. Для того, щоб вона міцніла, процвітала, ми, молоде покоління, повинні бути мужніми, сильними духом борцями, схожими на героїв поезії моєї улюбленої поетеси.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Уславлення мужності і сили людського духу в поезії Л. Українки