Ясновидець
Подивіться на портрет молодої людини в розквіті. Високе чоло інтелектуала, тонкі чутливі риси, у яких одсвічує вишуканість потомственого інтелігента. То чи не помилилася природа, наділивши раба обличчям патриція? Ні, природа, як завжди, діяла з геніальною безпомилковістю.
У кожного великого поета біографія починається з часу народження рідного народу. І якщо по цій вертикалі виводити Шевченків родовід, то у витоках його побачимо легендарну книгозбірню Ярослава Мудрого, профілі безсмертного автора “Слова о полку Ігоревім”, Богдана
Насмілюся твердити, що людини, щасливішої від Шевченка, важко знайти у світовій історії. Не лише тим щасливий був, що зазнав вищої насолоди, відкривши в собі художника і поета. Не тільки тим щасливий
Найвищого щастя, яким обдаровує природа тільки безсмертних, Шевченко спізнав тоді, коли настільки злився з народом, що вже відчув його під серцем своїм, осмисливши всю відповідальність і за його минуле, і за суще, і за його будучину. Він сповна виконав своє історичне призначення: відстояв у багатоликості людства лице і характерну поставу свого народу, за якими його впізнає світ.
Назвіть мені поета, у ставленні до якого мовчазно чи емоційно піднесено підкреслюється винятковість його творів наголошується його глибина 1 при цьому навіть ті хто взагалі” не бажає читати українською мовою, раптом спохвачуються і стверджують, що його твори слід читати тільки в оригіналі. Це – Тарас Шевченко. Його геній і велич неповторні. Проживши всього 47 років (народився 9 березня 1814 року, а помер.10 березня 1861 року), Тарас Шевченко зумів сконцентрувати всю велич національного духу, викристалізувати його і підняти на не бачену до тих пір висоту. Одним із джерел пізнання рідного народу була українська пісня. Музична обдарованість і блискуча пам’ять Шевченка давали. йому можливість надзвичайно швидко схоплювати й засвоювати народні пісні. Знав він їх безліч, співав їх чудово. У Шевченка був чистий і дзвінкий тенор. Найулюбленіші пісні згідно зі спогадами сучасників, були “Ой ізійди, зійди зіронько та вечірняя”, “Ой Морозе, Морозенку”, “У Києві на риночку”, “Та немає гірш нікому, як сироті молодому” та багато, багато інших. Микола Білозер-ський (брат Ганни Барвінок – письменниці і дружини Пантелеймона Куліща) згадував: “Мою матір (померла 1857 року) особливо чарував Шевченко своїм співом; бувало, ходить по залі, заклавши руки назад, нахиливши вниз голову думну; шия зав’язана шарфом, вираз обличчя смутний; голос тихий і тонкий; мати, бувало, плаче від його пісень”.
Надзвичайно цікава ситуація трапилася і на весіллі Пантелеймона Куліша, де Тарас Шевченко був за старшого боярина. Саме про цю подію є надзвичайно колоритний спогад самого Пантелеймона Куліша, який пише: “Справді, Шевченко був того вечора (22 січня 1847 року) у найвищій порі Преображення свого. Знали Шевченка по його творах та по його любій, то жартівливій, то поважній або сумній розмові. Ніхто не знав, що він предивний, може, найлуччий співака народних пісень по всій Україні обох дніпрових берегів’. Новий талант виявився того ж таки вечора. Доволі гостей було на вечорі. Гули вони по всіх кутках, мов ті джмелі, щебетали, мов горобці. Як же почули Шевченкове співання, ущухли всі так, наче він зостався один під вечірнім небом, викликаючи дівчиноньку свою вірную.
Як у ту пору свого життя співав Шевченко, а й надто він співав у той вечір, такого або рівного йому співу не чув я ні в Україні, ні по столицях. Порвалися всі розмови – і між старими, і між молодими. ЇІосходились із усіх світлиць гості до зали, мов у темному лузі, серед червоної калини, а не в зимньому захисті серед народу. І, скоро вмовкав, зараз його благали ще заспівати, а він співав і співав людям на втіху, а собі самому ще й на більшу… Душа поета, об’явившись посеред чужого щастя своїм щастям, обернула весілля в національну оперу, яку, може, ще не скоро чутимуть в Україні”.
Народна пісня глибоко проникла в поезію Шевченка і стала її основою. Звідси така її мелодійність, така насиченість образів, така глибина. Поеми “Катерина”, “Наймичка”, “Відьма”, “Гайдамака” – це яскраві зразки, що свідчать про глибинну спорідненість поезії Шевченка з українською народною піснею.
Любити Вітчизну… Слова прості і ємні водночас, бо відтворюють неповторність того виміру чуття людського, яке дається один раз і назавжди. Можна прожити десь інде, але мати можна лишень одну Вітчизну, її не вибирають – вона – входить у кров і плоть. Можна легко зректися мови, свого народу, але через усе ж..иття пройде вона, власна Вітчизна. То як тінь, то як духовна незмірна глибина, то як самобутня неповторність, вона поставатиме щораз побіля тебе. І пам’ятаймо про це, не відчужуймося від неї, бо з таким самим легким-серцем це вчинять із нами самими наші діти. А що може бути страшнішим? У цей час, у цю мить пригадаймо, як мудро сказав про Василя Стуса, справя-снього послідовника життєвих принципів Тараса Шевченка, у передмові до роману “Прокляті й убиті” Віктор Астаф’єв,- російський письменник: “Але якщо ти зваживсь у Вітчизні своїй жити не за вказівкою ротного старшини, улюбленої партії й чергового батька й учителя, якщо захотів здолати в собі не тільки слухняного раба, названого радянським громадянином, позбутися передовсім свого громадянського неуцтва, ніяковості перед своїм начальством, не гнутися запобігливо перед повсякденною брехнею й каральною кастою, що люто шматує живе м’ясо, ти… мусив піднятися над усім цим, морально перемогти бидло, яке претендує спрямувати життя й ставити тебе! за командою “струнко”.
Я знаю і знав людей, які й у лютих сталінських таборах були незалежні, вільні духом, і їх не могли зігнути, найскаженіші держиморди й садисти, справа закінчувалася тим, що вони примусили нашу каральну систему відступити й навіть запобігати перед “політичними”.
Система вбила і життя Тараса Шевченка, але водночас відбулося опромінення всього того, заради чого жив і творив він, і він п’остав у такій величі духу, такій високості, до якої можна лише. прагнути дійти, але вона завжди зали-5 шаєтьея тільки омріяною і з якої видно не лише минуле і сучасне, але й “майбутнє. Шевченко вивів націю українську на ті простори духу народного, на яких запізнається коло цивілізованих народів і в якому велич духу утверджується не заЕОЙовництвом і не збройним ширен-ням свого державництва, а через його значущість і достатність. Останнє, видаючись простим, часто не помічається, але з часом воно постає як єдине суще. І сьогодні ми дбаємо про пам’ять нашого Прометея, того Мойсея, який веде народ свій власним духом не черев пустелі, а через надлюдські випробування до єдиного постання у своїй державницькій сутності, як об’єднавчого чинника всіх тих, хто визнає цю значущість і утвердження його власного духу через співвимір з усіма. Шевченко тільки сьогодні постає у своїй величі. І відтворюється його дух.
(А. Загнітко)
(1 votes, average: 5,00 out of 5)