Хто Розкольников: злочинець або фанат ідеї

Готуючись до злочину, Розкольників неодноразово думає про те, чи вірна його теорія, чи виправдує мета засобу. Він довго коливається у своєму рішенні. Але Родіон Романович все-таки вбиває старушонку. І в цей момент у глибині душі встає питання хто такий Розкольників: злочинець або фанат ідеї. Розглянемо все за й проти.

Ідея фанатизму головного героя заперечується коливаннями Раскольникова, тому що фанатизм охоплює цілком і всепоглощающе, сумніви не припустимі. Крім того Розкольників холоднокровно продумує свій злочин до дріб’язків, немає

стихійності дій, властивому фанатизму. Ми бачимо розважливої людини із крижаним серцем і холодним розумом. Тільки людина зі схованою злочинною натурою, що зайшла в тупик здатна на такий злочин

Розкольників – злочинець. І йому немає виправдання. Він убив безпомічну старушонку-процентщицу, що заробляла на життя як могла. Розкольників – юнак з більшими амбіціями, а на злочин пішов заради легкої наживи. Незважаючи на оптимістичний фінал, ми не можемо із упевненістю сказати, що злочин не повториться

Особистість у поданні письменників другої половини XІX століття – це поняття, насамперед, моральне. Саме вона рухає

суспільство вперед, сприяє його розвитку. Основною рисою індивіда є здатність до самокритики, самоаналізу й прагнення до вдосконалювання. Тому домінуючу роль у добутках російської літератури того часу займають саме такі герої

Ф. М. Достоєвський був яскравим представником російської інтелігенції 70-х років XІX століття. Однієї з основних особливостей його творчості було гуманне відношення до людини, за який він випробовував біль. Свої ідеї автор втілював у художніх творах, головними героями яких завжди були люди шукаючі й думаючі

Таким був і Родіон Розкольників. Із самого початку він з’являється перед нами як незвичайна людина. Ми розуміємо, що в його душі щось діється, у його голові криється якийсь задум, його терзає незрозуміла нам думка: “…але з деякого часу він був у дратівливому й напруженому стані, схожому на іпохондрію”. “Розкольників не звик до юрби й, як уже сказано, до всякого роду суспільству, особливо останнім часом

Починаючи з перших сторінок роману, Достоєвський готовить свого героя до фатального кроку. Усе, що оточує Раскольникова, морально й фізично давить на нього. Зображуючи героя в грязно-жовтому Петербурзі серед злиденних, п’яниць, “принижений і ображених”, автор хоче показати той зворотний бік життя міста, показати, як гине розумна й освічена людина. Занурений у злидарську обстановку, Родіон починає страждати, мучитися

Гарне моральне виховання Раскольникова не дозволяє йому равнодушно дивитися на страждання людей, хоча він і сам перебуває в тяжкому становищі. “От отут… двадцять рублів, здається, – і якщо це може послужити вам в_ допомогу, те… я… одним словом, я зайду!” Герой збентежений тим, що він допомагає людині, не вбачає в цьому нічого надприродного

Незважаючи на жорстокість своєї теорії, що він створив у своїй уяві, вона був чуйною й щиросердечною людиною. Чим міг, він. допомагав сім’ї Мармеладових. Уражена гордість героя заважала йому жити спокійно. Він занадто високо цінував себе й не міг зрозуміти, чому розумна й освічена людина повинен давати копійчані уроки, щоб зводити ледве кінці з кінцями. І це, звичайно, зіграло більшу роль у розвитку його щиросердечного конфлікту

Протягом усього роману Достоєвський показує нам внутрішні діалоги Раскольникова, “діалектикові” його душі. Як людина думаючий, герой постійно міркує, аналізує свої вчинки й робить висновки

Створивши теорію про ” людей-геніях” і “мурашнику”, герой вступає в суперечку із самим собою. Його дійсно хвилює питання, що він являє собою. “Хто я – тварина тремтяча або право маю?” Гуляючи по місту, сидячи будинку, розмовляючи з навколишніми його людьми, Розкольників усе більше запевняється в правоті своєї теорії, у праві “геніїв” на кров “по совісті”.

Розмова в трактирі, знайомство з Мармеладовим, лист від матері – все це послужило вирішальним поштовхом до здійснення його “проби”. Але що ж далі? “Проба” зроблена, а щиросердечні страждання не припиняються. Убивство лише стало початком всіх моральних страждань Раскольникова. Його мучить совість, він боїться бути пійманим, бояться видати себе й зробити зайвий крок. Читачеві здається, що герой перебуває на шляху до божевілля. Але саме зараз Розкольників починає розуміти, що він такий же “мураха”, така ж “тварина тремтяча”, як і всі інші люди. Це змушує героя ще більше страждати й мучитися. І жаль стає героя, що страждає, збожеволілого, що оттолкнули від себе рідних і друзів. Тільки одна Соня розуміє його, приймає таким, як він є. Саме вона відроджує його знову до життя, призиває до борошн заради відродження душі, заради порятунку. І от ця жорстока, егоїстична людина сам зізнається в злочині, сам приймає на себе страждання. Звичайно ж, цей вплив Соні Мармеладовой, що живе й керується почуттям, що з 336

Допомогою віри й любові повертає героя до життя. “Їх воскресила любов, серце одного містило нескінченні джерела життя для серця іншого”.

Незвичайний фінал роману є останнім штрихом у розкритті духовних шукань особистості Родіона Раскольникова. Герой вибирає смиренність, жаль і, в остаточному підсумку, відмовляється від якого-небудь протесту. Пройшовши шлях від переконаного атеїста до щирого християнина, герой знайшов себе, знайшов щире щастя в житті. “Хіба можуть її переконання не бути тепер і моїми переконаннями? Її почуття, її прагнення принаймні…” Це життя теперішньої особистості, розумної й думаючої істоти. Тільки перебуваючи в шуканнях, роздумах, постійному духовному пошуку, людина може вважатися особистістю

Автор дуже докладно й детально описує його вбогу, задушливу комірку, розташовану під самим дахом, що більше нагадує шафу, чим квартиру. Ця малюсінька клетушка кроків у шість довжин, із запиленими жовтими, що відклеюються від стін шпалерами й низькою стелею, що давить, відтворить атмосферу тісноти й безвихідності, що підсилюється описом задушливого липневого дня в Петербурзі. Фігура чудово гарного юнака, одягненого в лахміття, дивно гармоніює з огидним і смутним колоритом ремісничого кварталу, з нестерпним смородом з распивочних, у яких коротали час бідні чиновники й цехові робітники

Скрізь тіснота, духота, скупченість людей, змушених тулитися в убогих квартирках, що ще більше збільшує почуття духовної самітності втолпе.

Люди роз’єднані й озлоблені, підозрілі й недовірливі. Вони втрачають здатність до жалості й жалю, і це яскраво проявляється в реакції відвідувачів распивочной на п’яну сповідь бідного чиновника Мармеладова. У його оповіданні про свою долю розвертається страшна життєва драма людини, якого роздавив і скалічив жорстокий мир. Переповнений стражданнями Мармеладов нічого не жадає від слухачів, крім простої людської участі. Але його щира, схвильована сповідь викликає тільки хихикання й глузлива цікавість, у якому виразно проступає презирство

Взагалі саме на прикладі сім’ї Мармеладових у значній мірі розкривається тема принижених і ображених людей, їхніх численних нещасть в “цієї чудовій і прикрашеної численними пам’ятниками столиці”. Так виникає у романі образ Петербурга, холодного, мертвотного міста, що равнодушно дивить на горе й страждання людей

Чудова панорама російської столиці ще більше підкреслює вбогість, безвихідність положення мешканців петербург ских нетрів. Строгі, вишукані лінії розкішних будинків оттеняют убогі закоптілі кімнати з дірявими простирадлами й обдертим диваном, в одній з яких тулиться сім’я Мар-Меладових. Мир принижених і ображених у романі багатоликий і різноманітний. Доля Катерини Іванівни, до межі змученої й засмиканої жінки, що намагається навести чистоту в убогій квартирці, що не знає, чим нагодувати голодних дітей, не схожа на долю її пасербиці Соні, що йде на панель, щоб допомогти сім’ї. Драматичне життя сестри Расколь-Никова, красуні Дуни, що змушена терпіти знущання й незаслужену ганьбу, маючи гордість і самолюбством брата. Усюди покалічені, зламані долі, причина яких – постійний, безвихідний нестаток, страшні умови життя, неварті людини.
Всі ці приклади закономірно приводять до висновку про неможливість у цьому жорстокому світі жити по нормах загальнолюдської моралі. Бідність, безправ’я, приниження штовхають людей на порушення християнських заповідей. Герой роману Достоєвського рано або пізно виявляється перед вибором: умерти або жити ціною поступок перед совістю. До цього миру не приклади-ми загальноприйняті моральні закони. Якби Сонечка Мар-Меладова не стала жити по жовтому квитку, то вмерла б з голоду її сім’я. Коли Розкольників у розмові з нею згадує про самогубство як про єдино гідний вихід, його слова раптом перериває тиха репліка Соні: “А с ними-те що буде?” Виходить, любов до ближнього позбавляє її навіть такого виходу, як смерть. Щоб допомогти мачусі і її дітям

Соня фактично вбиває себе як особистість, але дивним образом зберігає й чистоту, і цілісність, і високу моральність. Її злочин виправданий християнською любов’ю до людей, готовністю ксамопожертвованию.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір в публіцистичному стилі про життя.
Хто Розкольников: злочинець або фанат ідеї