Втілення в образі Прометея ідеї героїчного служіння людям, мужнього страждання заряди їхнього щастя (за трагедією Есхіла “Прометей закутий”)

Мені навіть важко уявити собі цю велику абстрактну відстань часу – 25 століть. Це – до Есхіла, а скільки ще від нього до тих давніх греків, що складали міфи про небо і землю, що оспівували героїв, даючи їм такі горді визначення: “герої”, “титани”, чаруючи через століття їхніми славетними подвигами?

Я нібито бачу старовинний театр просто неба, півколо грубих лав, акторів на котурнах (бо ж говорять про високі матерії, сьогодні дають трагедію), чую урочистий речитатив хору. А ще – його засмучене, викривлене стражданням обличчя.

Це Прометей. Прикутий до скелі. (Інші частини твору Есхіла втрачено, а цю – найцікавішу, найголовнішу, мабуть, частіше грали, і тому навіть тисячоліття зберегли).

Дійсно, у “Прометеї закутому” Есхіл зобразив найважче: відповідальність героя за свій вчинок, розплату, покарання. Подумайте: ми не бачимо ні подяки, ні винагороди. Люди, заради яких Прометей зробив свій подвиг, десь там, “за кадром”. Хто знає, може, вони й не згадують про нього! Є собі вогонь – та й годі. Учорашнім жалюгідним створінням ще багато треба пройти, щоб навчитися вдячності.

А що є? Страждання. Пасивна зрада друга. Гефест співчуває

титанові, але, виконуючи наказ Зевса, приносить міцні ланцюги. Сльози та вмовляння сестер-океанід. Горе матері. Навіть батько, чоловік, теж радить підкоритися верховному богові. Можливо, сумніви. Хоч він і титан, а все ж таки відчуває біль від цього орла, зазнає ганьби від прилюдних страждань, спливає кров’ю. І хор, його головний співбесідник у трагедії, теж каже:

Нет, помогая смертным чересчур,

Себя в таком не оставляй несчастье.

Мабуть, він вже зважив і міру своїх страждань, і можливість знову стати могутнім, як боги. Навіть безсмертя зараз – я впевнена – не приносить йому задоволення, а здається безмірно довгим, безкінечним шляхом муки…

Але з’являється можливість, так би мовити, почесного відступу: вже не каятися за зроблене, не просити помилування – треба лише обміняти на волю свої знання про майбутнє Зевса. Здавалося б, життя варте цього обміну. Але це для звичайної людини-не для гордого Прометея:

Муки терпеть

Врагу от врагов – не позорно ничуть.

Так пусть двухлезвийные кудри огня

Терзать меня кинутся, пусть от громов Сотрясется под натиском бурных ветров

Весь небесный эфир и до самых корней Колеблет глубины земли ураган.

И пусть он смешает волны морей

И звезд небесных пути в сплошном

Движенье и шуме, и тело мое

Пусть бросит на черного тартара дно;

Но в водовороте железной судьбы

Меня умертвить он не может.

Не може Зевс ні залякати, ні зламати Прометея. Бо той, навіть закутий у ланцюги, – вільний. Бо він духом своїм не раб.

Не знаю, не знайшла ні у давньогрецькому міфі, ні у Есхіла людської подяки Прометееві за все. Але ж ми, далекі нащадки, всіма навичками та знаннями, що приніс на землю Прометей, володіємо. Це ж саме його вогонь зігріває наше житло, його вогник незламності освітлює наші душі. Ім’я Прометея за його добродійство й жертовність стало символом кращого для людей.

А через кілька століть потому люди стануть світлішими душею і з шаною й розумінням вклоняться подвигу і стражданню за все людство іншому герою – Ісусу Христу.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Втілення в образі Прометея ідеї героїчного служіння людям, мужнього страждання заряди їхнього щастя (за трагедією Есхіла “Прометей закутий”)