Вір – Своєрідність поетичного сприйняття Б. Л. Пастернака
З початку свого творчого шляху Б. Пастернак був прибічником правди. Намагаючись запам’ятати найбільше точно, у всій складності та або інша мить життя, воно квапився втілити всю. сум’яття вражень у віршах, іноді не піклуючись про те, щоб вони були зрозумілі. Пафос молодого поета – неприборканий, шалений захват життя. Його приголомшує хаос заходів, фарб, звуків і почуттів.
Сестра моя – життя й сьогодні у розливі Расшиблась весняним дощем про всіх, Але люди в брелоках високо буркотливі І чемно жалять, як змії у вівсі.
Книга віршів
Перші два збірники віршів присвячені створенню атмосфери, що дозволила б відтворити мир, де все зв’язано між собою, але ця атмосфера важлива не сама по собі, а як засіб для вираження подань поета про моральні основи миру. У третій книзі віршів “Сестра моя – життя” ми бачимо, що природа й людина сприймаються поетом як частини одного цілого, що включає все багатство й розмаїтість людського життя, пронизаної й революційними подіями, і інтимними переживаннями. У віршах цього збірника фотокартка є заступницею жінки, дерева сперечаються про людину з вітром, Демон обіцяє повернутися лавиною, сад б’ється в дзеркалі й т. д. Тому гадані чисто пейзажними вірші здобувають характер глобальний, як вірш “Степ”: “Як були ті виходи в степ гарні! Безбережний степ, як марина. Зітхає ковила, шарудять мурашки, И плаває плач комариний..,. Не чи стіг у тумані?/ Хто зрозуміє! чи Не наш омег? Доходимо. – Він. – Знайшли! Він самий і є. – Омег. Туман і степ із чотирьох сторін”. І далі: “…І через дорогу за тин перейти/Не можна, не топчучи мироздання”. У цих рядках – відчуття цілісності всього сущого, нерозривної зв’язку життя людства й природи.
Ø Природа, мир, схованка всесвіту. Ø Я службу довгим твоїм, Ø Обійнятим тремтінням таємної, Ø У сльозах від щастя відстою!
Творчість зрілого Пастернаку переслалася бути неприборканим, воно підкоряється його творчій волі. Вірші стають лаконічними й стрункими, у них відчуваються сила і яскравість. В 50-і роки лейтмотивом нового циклу віршів стають самовідданість, самовіддача. Ціль творчості – самовіддача, А не галас, не успіх. У вірші “Весілля” він пише:
Життя адже теж тільки мить, Тільки розтавши Нас самих у всіх інших, Як би їм у дар.
Ці вірші перегукуються з раннім циклом поета “На ранніх поїздах”, коли він опинився у вагоні, переповненому “простими людьми”. Своє почуття до народу Пастернак назвав обожнюванням. Крізь минулого перипетії И роки війн і вбогості Я мовчачи дізнавався Росії Неповторні риси. Стиль пізнього Пастернаку – прояснений. Але просвітління не значить заспокоєння. У ньому залишилася колишня ненаситність душі, спрага зрозуміти й осмислити незбагненні радості, протиріччя й трагедії життя.
У всьому мені хочеться дійти До самої суті. У роботі, у пошуках шляху, У серцевій смуті, До сутності минулих днів, До їхньої причини, До основання, до корінь, До серцевини. Увесь час схоплюючи нитку Доль, подій, Жити, думати, почувати, любити, Здійснювати открито.
Пастернак прагнув донести до читача не тільки зовнішню сторону подій, але і їхню глибинну сутність; почував величезну відповідальність письменника за точну передачу змісту зображуваної їм життя, піклувався про збереження в сьогоднішній дійсності споконвічних моральних цінностей людства. І якщо в ранній поезії й прозі це скоріше відчувалося, чим прочитувалося те пізніше, в останніх циклах віршів він домігся максимальної виразності, прояснення своїх принципів. Переконання в тім, що “поезія зберігає в собі особистість художника в тому випадку, якщо він вірно визначає й виражає своєю творчістю “передчасне значення””, Пастернак проніс від самих ранніх добутків до віршів книги “Коли розгуляється” і роману “Доктор Жеваго”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)