Велич Гоголя
Велич Гоголя, відбита тут,- не велич переможця. Ні, ця велич багато думала й страждав людини, що любив людей і в любові був природний: любив, але при цьому й захоплювався, і пишався, і вчив, і гнівався на ті, кого любить, і навіть шаленів, не зустрічаючи відповіді на любов (а це жахливо: ти з любов’ю простягаєш до кого руку, дарунок, щось заповітне для тебе хочеш близьким віддати, але дарунка не зауважують і не приемлют, у простодушному жесті намагаються відшукати якусь задню думку: і ти починаєш виходити із себе, гніватися, обиженно й смиренно бурчати).
Гоголь
Так немає ж, з тих пор, як існує земна юдоль, жоден батько й жоден учитель не брали перемог повних, беззастережних. Сини незмінно знаходили способи жити так, як хочеться їм, а не їхнім батькам, учні йшли. А вчитель із завзятістю міфічного Сізіфа, приреченого котити в гору камінь, що перед самою вершиною монотонно падав назад, до подножью,- учитель простирав руки до наступного покоління
Роль учителя – у тім, щоб приносити себе в жертву учням. Його, учителі, жертва тим трагичнее, чим вона непомітніше. Життя його – подвиг, розтягнутий на тижні, на Семестри й чверті, на сорокапятиминутние частки: так трагедія ділиться на акти й на явища. Трагедія неможлива без радості: хтось прилежно згадає колишнє, років через двадцять зайде, притягне квіти й невлад перекаже уривок з давно відкинутих самим учителем лекцій. Це добре, що квіти. Але мало хто замислюється про те, що саме цим-те й виражається відношення до вчителя як до добровільної жертви: навіть самі неосвічені з язичників споконвіків увінчували жертву квітами
Гоголь на пам’ятнику зображений у дивному єднанні з його героями. Це правильно: поганий той учитель, що, захоплюючись своїми учнями або в серцях їх сварячи, не живий^т разом з ними й разом з ними не піде вмирати. Учитель – це дуже серйозно: щоденне розчинення себе, умирання в учнях, уливання в них себе. А потім – останній урок: смерть учителі так само педагогічний, як і все його життя. І від Сократа до Корчака й до Сухомлинского тягнеться через історію лінія: умирати в ім’я учнів, для них, при никнув, у них на очах, разом з ними. Умирати, навчаючи, і навчати, умираючи
Фігури героїв Гоголя групуються на його п’єдесталі, на гранях куба, начебто в кафедри: казкова красуня вільної України, а за гранню – начебто птахом готовий спурхнути Хлестаков. Тарас Бульба, а за рогом – Павло Іванович Чичиков: юрба, хід. Гоголь – над ними. Гоголь – їхній заступник: немов би прикрив їхніми складками шинели-крилатки. А на бронзовому лику його – і замисленість, і здивованість: чому ж не слухаються учні? І незручність; незручність старшого, що вишли з молодшим на люди, понадеявшегося на те, що вирощений їм молодший буде пристойний, пристойний, але сконфуженого тим, що надії його пішли порохом, тому що молодший відлив-таки кулю, відмочив безглуздість, поніс несусветицу. Гоголь пам’ятника в затишному московському дворі – неабияк збентежений, сконфужений Гоголь
Але й у зніяковілості Гоголь великий, і в сконфуженості. Справедливо, що сьогодні ми бачимо його таким, простодушним і небагато сконфуженим. Більша соціологічна визначеність потрібна для дослідження відносин, що складалися між Гоголем і його героями, філологічна проникливість і чисто людська делікатність: міркуючи про Гоголя, ми будемо мати на увазі і його особистому житті, його побут
Відношення Гоголя до людей – відношення отеческое по перевазі, і тому як ніхто іншої бачить він промахи, недбальство, помилки батьків численних, які з’являються перед його допитливим поглядом. Батьків і в прямому, і в переносному значенні слова, усілякого роду начальства, що поклало на себе піклування про тих, хто виявився під його нерозумною й неохайною владою
Іде поділ: батько проти сина, і син проти батька; мати проти дочки, і дочка проти матері (в “Ревізорі” Гоголь і до конфлікту, до суперництва матері й дочки добратися зумів!). Гоголь бачить це як громадянин і як людина, що знає життя сім’ї до подробиць, до дріб’язків
Але звідки він знав життя сім’ї? Побут Гоголя – побут досить безпритульний: опорою були тільки друзі, а сім’я… Її не було. Але він все-таки заглянув у глибини життя якоїсь узагальненої російської сім’ї, він вивернув це життя навиворіт, показавши проникаюче й туди поділ детально, зі знанням справи
Сказати, що це була інтуїція,- нічого не сказати
Краще – так: у Гоголя було особливе почуття структури сучасної йому соціального життя. І свідомість єдності цієї структури: те, що відбувається з державою, відбувається й десь у глибинах його, із сім’єю; повсюдний розлад, хоча повсюдні спроби сучасників його здолати. Своя творчість Гоголь мислила як строгу отчу допомогу співгромадянам, і в їхній безлічі бачив він своє величезне сімейство якесь. Звідси – неповторність його як художника, його могутність і його слабкі сторони.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)