Важка доля дітей сільської бідноти (За оповіданням А. Тесленка “Школяр”)
Миколка, син Прокопа, був дитиною слухняною, сумирною та соромливою. “Та ще ж такий чорнобривенький, білолиценький, носок невеличкий, щічки круглесенькі, ще й чубок кучерявий”. А ще дуже подобалося Миколці вчитися: “Страх яке до книжки було: чита, одно чита, а особливо як на урок загадають щось таке – чи про луку, чи про ліс…” До того ж він був дуже цікавий та допитливий: усе розпитував учителя про дощ, сніг, вітер. Для вчителя він був справжньою втіхою.
Любив хлопчик і своїх батьків, але так сталося, що родина була дуже бідною.
Наступного разу трапилося ще одне лихо: у хлопця порвалися чоботи, а значить, він не зможе до школи ходити. Батько дуже розсердився: “А,
Але доля іноді посилає свій ласкавий промінчик і на таких безталанних, як Миколка. Учитель, який любив свого учня, подарував йому чоботи. Більшої радості для хлопця не було. Адже тепер він міг ходити до школи. Та й матір дуже втішалася, бо її розумна дитина не мала йти в найми. А батько вперше щиро сказав те, що було в нього на серці: “…Я б тебе паном зробив!., я б тебе… в семінарію саму! я б тебе… Ну хоч би до маленького до чого довести тебе… хоч би ти не страждав, як я оце… Хоч би, хоч… у хторокласну тебе!”
Але, на жаль, Миколку чекала зовсім інша доля, яка не питала про мрії та бажання хлопчика і його батьків. Прокіп сильно захворів, а Миколку віддали спочатку в найми, а потім, через недугу, у поводирі до сліпця.
Отже, мрії хлопця та його батьків про щасливе майбутнє не здійснилися. Доля була неласкавою й жорстокою до дітей селянської бідноти, які постійно недоїдали, важко працювали в наймах, не могли вчитися в школах і не мали права мріяти про щось або мати якісь бажання.
Микола бажав стати вчителем і грати на скрипці, тому дуже гірким було його розчарування, а душевний біль, який відчув хлопчик, був удвічі більшим через те, що він дозволив собі мріяти.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)