За жанровими ознаками «Перехрнсні стежки» Івана Франка – новітній суспільно-психологічний роман. У ньому поєднувалися традиції ідеологічного роману й повісті, що складалися в українській літературі у творчості І. Нечуя-Левицького, Б. Грінченка, з елементами психологічного роману
Несподіваним і парадоксальним може здатися на перший погляд те, що Іван Франко, один з найбільших геніїв, патріотів України, який усе своє життя присвятив рідному народові, назвав його у вступі до поеми «Мойсей» безпорадним, розгубленим.
Заповітна життєва мета кожної людини – ідеал, якому підпорядковується все її життя. Свій ідеал Франко вклав у слова головного героя повісті «Перехресні стежки» Євгенія Рафаловича: «…Се має бути перший крок, перший початок моєї ширшої,
Недавно я подивився виставу «Украдене щастя» І. Франка в Театрі імені Т. Г. Шевченка. Ця драма мене глибоко схвилювала. Події драми розгортаються навколо трьох центральних персонажів: Анни. Миколи та Михайла. Ці ролі прекрасно зіграли
Громадянська поезія митця – це застигла стихія, буря, вир життя того часу. Читаючи збірки «З вершин і низин», «Мій Ізмарагд», «З днів журби», ми відчуваємо, як поступово ця стихія оживає, підхоплює і заносить нас
Інтерес Франка до театру не був випадковим, він не спадав до останніх днів життя. Театр запалював його постійну різноманітну діяльність, наслідком якої було понад сімдесят спеціальних праць про театр. Вони дотепер звертають увагу глибиною
Свої оповідання і новели Іван Франко називав частками автобіографії. З самої юності він почав збирати матеріал для створення грандіозної картини дійсності або для змалювання образу «суспільності в різних її верствах, у різних змаганнях, працях,
Боротьба за збереження культурної самобутності давно стала однією з провідних тем в історії України. Постійно перебуваючи під владою чужоземних держав, вони неодноразово зазнавали спроб асиміляції панівною культурою. У XVI столітті поляки, підтримувані більшістю українців,
І.Я. Франко – наш геніальний поет, який оспівував людину, її силу. Вірш «Каменярі» часто називають поемою. І це не випадково. Твір дійсно виходить за межі вірша не стільки своїм обсягом, скільки значимістю поставлених проблем.
Із великою любов’ю змальовує І. Франко образ дівчини Мирослави у повісті «Захар Беркут». Мирослава – молода вродлива дівчина, рано втративши матір, знала лише любов і турботу батька. Для неї головне – бути вірною собі,