Твір на тему: Трагедія Мартіна Ідена
Роман Джека Лондона “Мартін Іден” починається з опису першого візиту головного героя в респектабельний буржуазний будинок Морозов, де він познайомився із сестрою студента, за який заступився в бійці. Із цього візиту всі й почалося. Мартін закохався в Руф. Він добре розумів, що між ним і Руф’ю, дівчиною із заможної буржуазної сім’ї, лежить пропасти. Однак завдяки неймовірній завзятості й таланту Мартін опанувала різноманітними знаннями, за дуже короткий строк став не тільки утвореним, хорошою людиною, але й популярним письменником.
Мартін болісно роздумував про зміст людського буття, про свою власну роль у всім що відбувається. Це були міркування людини, що пройшли жорстоку школу життя, що зуміло своєю власною працею й розумом вибитися з низів на вершину буржуазного суспільства й раптом виявило на цій вершині всі те ж “смердюче болото” капіталістичної дійсності. Чим заповнити цю порожнечу, Мартін не знав. Іноді йому здавалося, що кращий вихід з положення, що створилося, – повернутися до своїх колишніх занять, “він тужить про кубрик, про кочегарню, як про загублений рай”. Але занадто глибока прірва пролягла між утвореним модним письменником і простими матросами. Ні, назад шляхи йому не був, його старий рай уже безповоротно загублений. А нового раю він так і не знайшов, незважаючи на, що звалилися на його багатство й славу, И десь на так улюбленому їм океанському просторі Мартін викидається З ілюмінатора каюти.
Мимоволі виникає питання: як же так, чому Мартін Іден добровільно йде з життя в годину свого повного тріумфу? У чому справжня причина загибелі Мартіна Ідена? Ключ до розуміння джерел його особистої трагедії лежить у визнанні Мартіна Руфі: “Ви ледве не погубили мене, бажаючи мені добра. Так, так! Ледве не погубили моя творчість, моє майбутнє! Я по натурі реаліст, а буржуазна культура не виносить реалізму. Вона боїться життя. І ви хотіли й мене змусити боятися життя… Вульгарність є основа буржуазної культури… А ви хотіли витравити з мене живу душу, зробити мене одним зі своїх…”. Мартін Ідеї був плоть від плоті, кров від крові людиною свого класу. Але от моряк перетворився в модного, процвітаючого письменника. Причому його популярність на реалістичному баченні миру, на висловленні ідей, які буржуазне суспільство не приймало, але вони лоскотали його нерви, а знайомство з їхнім автором дозволяло вважати себе лібералом. У результаті Мартін Ідеї, сам того не бажаючи, потрапив у положення людини, що сидить на двох стільцях. По своїх ідеях, по своєму мисленню він був і залишився реалістом, йому були далекі мораль і забобони буржуазії. Але по своїх доходах, по своєму новому способі життя він тепер належав до класу буржуазії. І це протиріччя вимагало дозволу.
У романі фатальний стрибок Мартіна в безодню океану описаний, як зовсім природний, простий і навіть повсякденний крок. І та щоденність, з якої йде з життя Ідеї, – невід’ємна частина “трагічної національної історії успіху” талановитого художника в Сполучених Штатах Америки. Мартін Ідеї не захотів бути блазнем, що розважає буржуазну публіку, але й іншого шляху для себе він не бачив. Він не бажав примкнути до людей, що обслуговує клас буржуазії, але й не знаходив у собі сил, щоб стати в ряди тих, хто служить народу. У цьому я бачу трагедію цієї неабиякої особистості.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)