Твір на тему: “Добро і зло в житті Климка” за повістю Г. Тютюнника “Климко”
ів
Події повісті Г. Тютюнника “Климко” переносять нас у жахливі часи окупації України німецько-фашистськими загарбниками в роки Великої вітчизняної війни, і відкривають ще одну забуту сторінку історії нашого народу. Головний герой твору – хлопчик за ім’ям Климко. Він відправляється за багато кілометрів для того, щоб придбати сіль, а потім її продати на рідній станції, купити їжі і врятувати від голодної смерті улюблену вчительку з її маленькою донькою, свого друга та себе. Перемагаючи в собі страх, фізичне знесилля і хворобу,
На мій погляд, головною темою повісті “Климко” стало саме милосердя. Спочатку Г. Тютюнник розповідає про випадкову зустріч Климка і його друга Зульфата зі своєю улюбленою вчителькою, яка опинилася майже у безвихідному становищі разом з маленькою донькою.
Подорожуючи, Климко стає свідком різноманітних подій і пригод. Ризикуючи життям, разом з шевцем під час облоги хлопчик рятує від Німеччини незнайому дівчину. Завдяки цьому вчинку ми розуміємо, що справжні люди, незалежно від віку, залишаються людьми у будь-якій ситуації і здатні виявляти милосердя та співчуття до інших.
Потім, хворий на лихоманку, Климко опиняється у тітки Марини, яка його виходжувала та хотіла залишити хлопця у себе, навіть всиновити його. Хлопчик не погодився, хоча йому і подобалося у доброї жінки, бо відчував велику відповідальність за життя найдорожчих для нього людей. На мій погляд, цей епізод дуже виразно показує самовідданість і доброту наших співвітчизників – і дорослої жінки, яка переймається долею Климка, і маленького хлопчика, який понад усе турбується про близьких людей.
Але найважливішим є завершальний, трагічний епізод повісті – повернення Климка на станцію с торбиною солі, допомога радянському полоненому і загибель хлопчика. Климко повертався до рідної станції сповнений радості, адже у нього була сіль і він пережив усі небезпеки та випробування воєнних шляхів. Та вже майже біля рідного дому хлопчика підстерегла підступна смерть, як підстерігала вона на шляхах війни багатьох його ровесників. Навіть в останні хвилини життя Климко залишається людиною, яка піклується не про себе, а про інших, бо в ту саму мить, коли його скошує черга з німецького автомата, він показує радянському полоненому, куди тому тікати: “Він втупився пальцями в курточку на грудях, тихо ахнув і впав. А з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль…”.
Перед очима ще довго залишається торбинка з сіллю, а серце наповнюється безмежною тугою і любов’ю до хлопчика з такою відчайдушною, милосердною і безкорисливою душею, яка жила для добра. Климко – це уособлений образ усіх дітей війни, які іноді виявляли таку сміливість і милосердя, що й дорослим було не під силу.
Самопожертвування, порядність, чуйність, любов і доброта – у наш час явища дуже рідкі. Дехто виправдовує це суспільними та економічними чинниками. Але ж за часів війни умови життя були набагато гірші, бо людина могла разом втратити все – і будинок, і рідних, і власне життя. Та попри все більшість наших співвітчизників залишалися гідними та чуйними до чужого нещастя людьми.
Прикладом цього може бути і герой повісті Г. Тютюнника “Климко”.
Сьогодні мало кому під силу пронести на собі той хрест, який узяв на себе і з гідністю проніс маленький хлопчик. Піти на самопожертву заради інших людей, навіть не замислюючись – героїчний вчинок, на який здатний далеко не кожний, а ось залишатися порядним, виявляти чуйність, здійснювати добро – це те, що може зробити кожен з нас і те, до чого кожен з нас повинний прагнути.
(4 votes, average: 5,00 out of 5)