Твір на тему “Біблійні сказання”
Слово “біблія” означає “книга”. Це древній пам’ятник писемності, увібравши історичних фактів, народних легенд, ритуальних приписань і міфів. Нерівноцінні добутки, що склали весь цей звід, створювалися протягом цілого тисячоріччя – з XIII століття до н. е. по II століття н. е. До того ж джерела багатьох сюжетів сходять до ще більш сивих часів. Наприклад, історія створення миру або оповідання про потоп були викладені значно раніше в аккадской епічній поемі “Гильгамеш” (XXII – XVIII вв. до н. е.), заснованої на вавилонській міфології.
Знання
Живий виклад старозавітних легенд супроводжується вдумливим історичним коментарем. “Мені важливо було,- підкреслює автор,- щоб читачі познайомилися зі змістом Біблії й зрозуміли її так, як пояснює її сучасна наука”. Ту ж ціль Косидовский переслідує й в історичному аналізі новозавітних легенд: “Сказання
Переведена ще одна книга 3. Косидовского “Коли сонце було богом” [1970] – серія науково-художніх нарисів з історії великих археологічних відкриттів, що дозволили вивчити вірування, культуру й писемність древніх цивілізацій Землі, у тому числі народів Двуречья, де створювалися “Гильгамеш” і Біблія. З багатою й самобутньою культурою знайомить давньоіндійський національний епос “Махабхарата”, виникнення якого відносять до IV століття до н. е. Це грандіозний звід героїчних сказань, новел, байок, притч, легенд, діалогів, повчальних міркувань, що дають у сукупності вичерпне відображення народного досвіду й знань, міфологічних і релігійних подань, соціальних і політичних відносин, моральних і філософських поглядів древніх індійців. Всі різнорідні елементи епосу зв’язуються в одне ціле композицією, що обрамляє,1.
Поема В. А. Жуковського “Наль і Дамаянти” (1844) являє собою виклад одного епізоду з “Махабхараты”, що стали в Індії улюбленою народною повістю. У поемі розповідається про пригоди пануючи Наля, що проиграли в кості своє царство й покинувшего віддана дружина Дамаянти, що виявила в життєвих негодах таку ж вірність і самовідданість, як Пенелопа в “Одиссее”. Вільний переклад Жуковського, зроблений з німецького перекладу Ф. Рюккерта, багато разів видавався для дітей старшого віку.
Не менш популярна давньоіндійська героїчна поема “Рамаяна”, що виникла більше 2000 років тому. Тут говориться про великі діяння й подвиги царського сина Рами, нащадка Сонця, що перемогло після багатьох пригод десятиглавого демона Равану, що викрав і тримав в ув’язненні дружину Рами, прекрасну Ситу.
“Рамаяна” шанується в Індії поряд з “Махабхаратой”, як скарбниця народної мудрості й традиційне джерело сюжетів для театральних подань. “Рамаяна”, переведена із санскриту на всі мови миру, кілька разів виходила в нашій країні в обробках для юнацтва. Прозаїчний виклад поеми – “Сказання про Раму” [1958] – випущено в перекладі з мови гінді для дітей середнього віку. Автор викладу, прогресивний індійський письменник Премо Чанд (див. про нього на с. 283), поэтично й у доступній формі передав основні епізоди “Рамаяны” (предисл. Н. Гусєвій: “Давньоіндійське сказання про подвиг Рами”).
З індійської оповідальної прози одержав поширення збірник притч “Хитопадеша, або Корисні наставляння” (створене на санскриті в період між X і XIV вв). В основу перекладу, виконаного Вл. Быковым і Р. Хробакової [1958] , покладене видання “Хитопадеши” для дітей мовою гінді. Цей збірник притч і цікавих історій, розказаних нібито тваринами твариною й преподаних у вигляді хитромудрих повчань мудрецем Вишну Шармой розпещеним синам раджі, сходить до ще більш древнього збірника казок і байок про тварин “Панчатантре” (III – IV вв.), що значить “Пятикнижие”. Обидва збірники протягом багатьох століть користуються величезною популярністю – теж переведені майже на всі мови Сходу й Заходу, у тому числі й на росіянин.
Митецьке обрамлення надає “Хитопадеше” композиційну стрункість. Одна історія непомітно випливає з іншої, сплітається із третьої, четвертої, пятой і т. д., і в такий спосіб сотні коротких оповідань зв’язуються в одне ціле. Книга розпадається на кілька циклів: “Про вірну дружбу”, “Про сварку друзів”, “Про війну”, “Про світ”. Кожна притча постачена епіграфом: “Жадібність ніколи не приводить до добра”, “Те, що не можна зробити силою, легко можна зробити за допомогою хитрості”, “Хіба можна вважати сильним того, у кого немає друзів?” і т. п. Багато сюжетів з “Панчатантры” і “Хитопадеши” перейшли згодом у європейську літературу.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)