Трагедія рідного краю у драмі Лесі Українки “Бояриня”
Рідну землю не вибирають – на ній народжуються, там живуть. А якщо навіть доводиться звідти виїхати, иро неї ніколи не забувають, бо це значить зрадити своїм кореням, своїй пам’яті, самому собі. Тільки духовною єдністю з рідним краєм і живе людина. А значить, якщо на Батьківщині відбувається трагедія, це озивається болем у людському серці. Боліло серце Лесі Українки за долю України. Вона звертається до історії рідного народу, у якій були не тільки славні, а й ганебні сторінки.
Так, у драматичній поемі “Бояриня” поетеса зобразила
Той шарахван неначе б форемніший, а що жіночий, то такий бахматий, та довгий-довгий, мов попівська ряса! Україна залишилася десь далеко зі своїми картатими спідницями, різнобарвними стрічками, вишиваними сорочками. А головне – зі своєю волею, яку, правда, вже хоче відібрати Москва. Оксана прагне цього не допустити, бо розуміє, що українці, віддані своїй Батьківщині, ніколи не зможуть жити у неволі під будь-чиїм ярмом. Як не може і вона сама. Тому і намовляє свого чоловіка Степана втікати з набридлої Московщини у Польшу чи на Волощину.
А десь там, далеко, плаче кривавими сльозами рідна земля. Бо її діти, подібні до Степана, забули про неї, зреклися її. Дорошенко, від якого чекали допомоги,
…татар на поміч приєднав і платить їм ясирем християнським. Такі ж люди, як Оксана, нічого не можуть вдіяти, бо відрізані від рідної домівки і лише тужать за нею. Вони вірні патріоти, які, проте, нічого не зробили, щоб щось змінити. Оксана каже: От, здається, руки чисті, проте все мариться, що їх покрила не кров, а так… немов якась іржа… Здається, серця усіх українців покрила іржа, а за це буде розраховуватися рідний край, розраховуватися кров’ю.
Якщо гине Батьківщина, людина повинна її захистити, щоб не стати потім “іржею”. Можна носити і боярські шати, але мати серце щирого українця, здатного допомогти рідному краєві. Я гадаю, тому наша країна і вижила, що були у нас люди, здатні на все заради щастя рідної землі.