Тема твору: Образ розповідача у поемі Шевченка “Сон”
Улітку 1844 року Шевченко написав один із найвидатніших своїх творів, нищівну сатиру на деспотичний режим Миколи І – поему “Сон” (“У всякого своя доля”). Це одна з найбільших вершин політичної поезії Шевченка. Пафос викриття самодержавно-кріпосницького ладу виявився у цьому творі з небаченою до того глибиною й силою. Твір має підзаголовок “Комедія”, що вказує, однак, на драматичну його форму, а на комічно-сатиричний, гротескно-кумедний харатер основних сцен-картин, особливо наприкінці поеми. Поема написана у формі розповіді
Створений у поемі образ безіменного розповідача не тотожний реальному авторові – Шевченкові, але скільки-небудь помітної ідейно-психологічної відстні між ними нема. В усьому основному й істотному образ розповідача гранично ції ближений до автора і є речником його думок і оцінок, виражає його ставлення
Шевченко надав образові розповідача різнобічності, здатності вдаватися до гри і містифікації, бути не тільки “маскою” автора, а й виступати в “масці з власною волею – волею організатора розповіді. Поет повертає умовного читача то одним, то іншим боком, показує його то як інтелігента-демократа, а палкого борця, яким був він сам, то як “людину з народу”, що потрапляє в незвичну для себе обстановку. Це яскраво індивідуалізує образ розповідача, над йому життєвої повнокровності й виняткової художньої сили. Образ розповідача розкривається поступово в кожній новій частині твору І новими рисами й гранями. В усій своїй цілісності він постає лише з усієї сукупності сцен, картин та епізодів поеми; Але деякі основні, визначальні його риси виступають у найперших же рядках поеми, що передують розвиткові сюжетній подій, тобто розповіді про сон. Рядки ці передають роздуми розповідача про суспільні болячки, про “долю” ІІ “шляхи” людини в умовах соціального розбрату та моральної спустошеності суоі пільства й мають сатиричний характер:
У всякого своя доля І свій шлях широкий: Той мурує, той руйнує, Той неситим оком За край світа зазирає, Чи нема країни, Щоб загарбать і з собою Взять у домовину, Той тузами оббирає Свата в його хаті, А той нишком у куточку Гострить ніж на брата.
Ця сатирична галерея суспільних хижаків, здирників і хапуг виростає в характеристику суспільства, де панує розбрат, де людина людині – вовк. Змалювавши соціально точну, глибоко правдиву та яскраву галерею суспільіх хижаків, розповідач тут же підходить до зображення з іншого, протилежнобоку. Думка його переноситься на інше, не менш небезпечне зло – суспільну ертність і байдужість тих, хто примирився з насильством і гнітом, хто потурає злу своєю пасивністю й покорою:
А братія мовчить собі, Витріщивши очі, Як ягнята: “Нехай, каже, Може, так і треба”.
Розповідач закликає прокинутись від духовної сплячки, скинути з себе віру, с шукати “раю” на тім світі, будить почуття гідності, проголошує природну рівність людей. Своє обурення покірливістю “братії” розповідач висловлює зневажливим, преливим порівнянням “як ягнята”. У рядках про смиренну “братію” мова розпоача набуває нового емоційного напруження, викривальної патетики, пристрасго осудливого пафосу. У поемі проведена чітка антитеза між прагненнями загалу (і хижаків, і покірливих) і прагненнями розповідача. З різкого осуду розповідачем і здирників та хапуг, і інертної, немічної юрби випливає, що сам він поза ними. Він не з тих і не з інших. Хто ж тоді він? Це запитання прохоплюється в нього ж самого: “І той, і той, а хто ж то я?” І тут інтонація розповіді знов змінюеться, мова розповідача стає іронічно-жартівливою, набуває зниженої тональності. Прохопившись питанням, оповідач немовби ухиляється од відповіді на нього і постає в новій “масці” – в “масці” іронічного жартівника, підпитого гульвіси, що “попідтинню” повертається додому, до пустої своєї хати, “з бенкету п’яний уночі”.
Читачеві, залишеному без прямої відповіді, лишається судити про розповідача не з цього жарту,.а з того, який образ думок виявився в його монолозі, з його суспільної позиції. Розповідач свідомий того, шо все сказане ним про суспільних п’явок і хижаків та покірливу “братію” не лишає сумніву, хто він, що самохарактеристика тут зайва.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)