Сюжетна деталь у творах Панаса Мирного
Мирний увійшов у літературу, коли в письменницькій практиці ще не вишукувалися опорні деталі, здатні акумулювати в собі всю ту чи ту картину дійсності (знаменитий чеховський відблиск від скельця на греблі для передачі місячної ночі, портретні деталі у творчості В. Стефаника, М. Коцюбинського), найпершим завданням-призначенням деталі була достовірність та докладність змалювання предмета, явища, характеру.
Стисло уточнимо, що ми розуміємо під деталлю. Йдучи за повістярською поетикою часів Мирного, це один із багатьох складників чогось цілого
Отже, деталь – засіб творення конкретики. Це насамперед може бути річ у обстановці; одяг чи його частина, портретний елемент персонажа, настроєвий момент, іноді текст пісні, ба навіть людська постать, якщо вона зображена силуетно, цяткою на задньому плані картини. Одне слово, складна річ деталь…
Так, у повісті “П’яниця” сюжетна деталь – чужа шапка, яку Іван Микитович хапає замість своєї, показує лише втрату ним психічної рівноваги, міру душевного потрясіння від тієї правди, що приніс братів лист.
Після примирення, виказуючи повне товариське довір’я до Чіпки, здаючись, Лушня заносить до хати макогін, що недавно посягав на його спину (ІІ, 251- 253). Але ж заносить він у повній згоді зі своєю схильністю до театралізації, так що ця деталь має й образотворчий доважок, другий вимір – логічний, що характеризує персонажа: ніби ненароком підкреслює ту рису, що виділяє його як людську особистість із строєного образу волоцюг.
Значно більше сюжетне й психотипологічне, а відтак індивідуалізуюче призначення мають чоботи та інші покупки, що залишились після загибелі Притики (“Повія”). Дружині Прісьці вони – сіль на душевну рану, їй боляче дивитися на речі, бо то все, “що тепер від її Пилипа зосталося”. За кожною поставала страшна ціна, і вона каменіла.
Дочці Христі – дівці сімнадцяти літ – блиск нони х чобіт, стрічок-сережок вмить закрив непомірне горе, “очі її розгорілися” від обновок. її наївно дитяча радість, що дзвеніла в голосі, матері “прикладала вогню до печеного” (ІІІ, 29). Мрія дівчини покрасуватися в нових чоботях перекреслюється наміром матері їх продати: побачила в них єдиний годящий капітал, що міг би зарадити в новорічно-різдвяних витратах. І лише добросерді позички сусідки Одарки Здорихи залишають ті чоботи Христі.
Отже, покупки як деталь – засіб віддзеркалення різного досвіду, різних клопотів і потреб, різної вікової психології дочки й матері, стосунків між ними, а також добросусідських з боку Здорів. Багатозначна деталь, містка.
Та частіше в поетиці Панаса Мирного ми зустрічаємось із нагромадженням однозначних деталей. В оповіданні “Морозенко” найпереконливішим доказом “убожества непроглядного” Катрі Зайчихи є інтер’єр, представлений такими деталями: череп’яний каганчик, піч з пузатим комином, голі стіни, чорні двері, вікна, стіл, образ-ікона над столом, хисткий піл, дебела жердка.
Причому кожна деталь ще деталізується. Каганчик не базарний, а уламок розбитого кашника з краплею рижієвої олії на дні; блимав він сизою горошиною, освітлюючи тільки піч, не хату. Столом служила примостка з двох дощок на чотирьох паколах, де ні хліба, ні дрібки солі (звичайне в селян) не лежало, а тільки чорніли дірки від повипадалих сучків.
В описах ікони “не знать святого чи святої” (І, 236), полу, жердки та інших речей кожна дрібніша деталь уточнює, дописує реальний вигляд більшої. Хворобливо пузатим комином, хисткими дранич-ками полу, голою дебелою жердкою потверджується обстановка хати, того людського захистку, де тільки поралися жіночі руки і нема ніяких слідів від чоловічих. Так кількаразово підкреслюється соціальне становище Катрі – жінки-одиначки, покритки, що перебивалася зі своїм сином випадковими поденними заробітками.
Ясна річ, убозтво родини могли б висвітлити й дві-три, а не вичерпно всі деталі інтер’єру, до чого письменник не раз вдається в інших творах. Але тут йому необхідне їх повне сплетіння, реальне й асоціативне доповнення одна одної – і саме в плані нагнітання. Докладність таким чином набуває стереофонічного звучання, переходить в естетичну категорію.
“Основна організація тексту в орнаментальній прозі – повтор і виникнення на його основі теми й лейтмотиву” 8,- пише Д. С. Лихачов, спираючись на дослідження Н. О. Кожевннкової стилю цівї прози початку XX ст. (А. Бєлий, О. Ремезов, І. Бабель) 9, і водночас вказує на прямого середньовічного попередника, той стиль, що ввійшов у історію літератури під іронічною назвою “мереження словес”. У середньовічній орнаментальності – саме вона може нас цікавити – повторювалися ті самі слова, спільно-кореневі і співзвучні, чим створювалася ритміка і кількаразово підкреслювалося ключове. Нагнітання ж однозначних деталей теж створює своєрідний орнаментально-леитмотивнии повтор, увиразнюючи головне, провідне, посилюючи його емоційне звучання з допомогою предметної конкретики.
В основній редакції третьої частини роману “Повія”, в сцені, де Довбня демонструє свій композиторсько-виконавський талант, була стисла інформація про зміст весільної пісні: “Прощайся, прощайся, княгине, з своїм родом. Дякуй йому за те, що вигодував-ішростив, бо з того часу ти вже не їх” (№ 34, арк. 29, зв.). Готуючи до друку цю частину, письменник відчув художню необхідність увиразнити зміст за рахунок пісенних деталей, наближення до тексту першоджерела – пісні:
“Вставай, княгине, прощатися з родом та з своєю волею дівочою. Тепер ти вже не вільна птиця, а чужа робітниця. Свекруха тобі голову скребтиме, а свекор докорятиме, та нікому буде заступитися; своя дружина поб’є-полае – та нікому пожалувати. Сльози, та скорбота, та довічна нагальна робота красу твою знехтує, саму тебе зігне та зостаріє. Вставай же, княгине, прощайся з своїм родом, своєю волею та красою дівочою” (ІІІ, 254-255).
Зауважмо, що описується не спів, а лише музика, виконання на скрипці. Підкреслюється майстерність та виразність гри, а відтак і талановитість Довбні, у руках якого скрипка говорить. Письменник ніби унаочнює цей оцінно-образний фразеологізм, не порушуючи суто реального плану: адже слухач – Про-ценко – знався на фольклорі, збирав його. Мелодія закономірно викликала у його свідомості відповідні слова. І ці слова-деталі стають художнім записом, літературною реалізацією мелодії.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)