Струни творчості Лесі Українки
Що ми маємо на увазі, коли кажемо: «У цієї людини лірична душа»? Напевно, що така людина співчутлива, здатна глибоко відчувати красу, перейматися чужим горем і щастям, як своїм власним. Такі риси властиві натурам витонченим, інтелігентним. Отже, ліричність – це гарна риса, яку треба виховувати й розвивати в собі. Зустріч з поезією Лесі Українки й допомагає нам у цьому.
Часто буває, що словами всього передати не можна, буває так, що про почуття й переживання говорять звуки і барви, граючи на живих струнах душі. Якщо зазирнути у внутрішній різнобарвно-музичний
Дійсно, творчість Лесі Українки асоціюється з українською піснею, вона сповнена музики й кольорів, бо саме її життя було пов’язане з музикою. Жорстока доля обділила обдаровану дівчину здоров’ям, змусивши вести з 12 років тяжку і безперервну 30-літню війну за життя, але не озлобила її, не зменшила душевної щедрості, а, навпаки, зробила чутливішою до людської біди, жертовно відданою в дружбі й любові.
Леся не тільки
В одному з листів до свого дядька М. Драгоманова вона писала: «З мене вийшов би далеко кращий музикант, ніж поет, та тільки біда, що «натура» втяла мені кепський жарт». Відомо, що Леся Українка знала безліч пісень. Розповідаючи про її дитинство, сучасники поетеси так і малюють її з піснею на вустах.
«Леся Українка часто мислила музичними образами, музику прекрасно розуміла – і, напевно, коли б не хворість рук, з неї б вийшла першорядна піаністка… Почуття музики було в неї таке могутнє, що часто, за спогадами багатьох, вона сідала за рояль і імпровізувала музику до своїх віршів», – згадує Є. Кротевич.
Йшла двадцята Лесина весна. Оживала земля, у вікна заглядали білі яблуневі гілки. А в душі розцвітали і згасали мрії, їх душив біль, тривожні переди чуття. Кому виповісти свою тугу, коли не хочеш засмучувати рідних і друзів?
І вона звертає всі переживання до улюбленого інструмента, «до мого фортепіано». Упродовж усього життя в тяжкі хвилини фортепіано буде приносити поетесі втіху і розраду…
Коли читаєш поезію «До мого фортепіано», чуєш сумну, тиху, плавну мелодію, яка наче огортає поезію, передаючи сум, печаль, бачиш дуже обдаровану дівчину, душевно глибоку, уважну до інших. Свої болі вона тамує в собі, щоб не засмучувати найдорожчих їй людей, і тільки фортепіано відкриває душу. Поетеса знаходить прості, але такі точні слова, щоб передати любов знедоленої дівчини до свого музичного інструмента, звертається до нього, як до живої істоти: «мій давній друже», «вірний», «любий».
Користуючись засобом контрасту, поетеса створює виразні зорові картинки дитинства дівчини, то легкі, веселі, яскраві, то несподівано смутні, пройняті передчуттям лиха, яке, «мов хмара грізна, йшло!». Та не до кінця безнадійне життя, якщо ти чуєш у душі музику і є кому виповідати свій біль. Коли я смуток свій на струни клала, З’являлась ціла зграя красних мрій…
Як же звучать струни душі Лесі Українки? Послухаємо її «своєрідну словесно-музичну сюїту» – цикл віршів «Сім струн».
Сім звуків, сім струн, сім нот звучать по-різному, кожна з них має своє неповторне звучання. І всі поезії налаштовані на різну тональність. Саме так, музичними звуками, промовляє душа Лесі Українки. Поетеса навіть по-музичному налаштовує нас на особливості виконання і сприйняття твору, вміщуючи у дужках після назви італійські музичні терміни.
Отже, перша струна – «До». Це громадянська поезія, і сама авторка визначала характер звучання – гімн, урочисто. «До тебе, Україно…» – так звертається перша струна з надією на те, що пісня « скрізь по світу» буде літати, шукаючи долі «незнаної», «жаданої» для своєї «безталанної матері» – Батьківщини. Світле, оптимістичне звучання розкриває невичерпну віру в силу мистецького слова у творенні кращої долі України.
А далі звучить «Ре», і ми ніби бачимо «гру світла-тіні».
А читаючи «Колискову» (поезія «Мі»), відчуваєш ті мелодійні рухи, коли колишуть дитинку, «оповідаючи сни» життя. Створюється спокійна задумлива мелодія.
Для наступної струни – «Фа»- Леся Українка вибирає жанр сонету. Ми відчуваємо радощі й весну, яка відкрила світ «золотистих мрій». У цьому творі яскраво проявляється неоромантизм: «Ти світове з’єднала з таємним, якби тебе людська душа не знала, було б життя, як темна ніч, сумним».
Наступна поезія «Соль» пов’язана задумом з мотивами першої струни «До», їх об’єднує любов до рідної землі. Леся Українка сподівається, що вільні пісні почують в Україні: «вільні співи, гучні, голосні в ріднім краю я чути бажаю»; «І буде струна урочисто і тихо лунати, і пісня від серця поллється». Такий цікавий «круговий прийом» ще раз підтверджує надзвичайну музикальність Лесі: саме нота «соль» є домінантою в тональності До мажор, і її музичним завершенням буде ступінь «до».
А поки що слухаємо «ноктюрн» – нічну пісню (поезія «Ля»), відчуваємо зв’язок з життєвою трагедією поетеси.
І ось звучать останні звуки «сюїти» – поезія «Сі»:
Сім струн я торкаю, струна по струні, Нехай мої струни лунають, Нехай мої співи літають По рідній моїй стороні… ‘ Леся Українка вірить, що у неї будуть продовжувачі, ті, хто підтримають її патріотичні заспіви. Вона сподівається, що кобза заграє музику барв, квіток, що «посіяла на морозі» людина-весна, людина-борець Леся Українка.
Так, саме весна, краса, мрія, гармонія, духовність – це те, що є наповненням поетичного духовного світу поетеси. Вона вірила й сподівалась:
Будуть приходити люди
Вбогі й багаті,
Веселі й сумні,
Радості й тугу нестимуть мені,
їм промовляти душа моя буде… Нехай же Лесіні струни звучать завжди. Нехай вони допомагають нашим струнам бути настроєними, нести тепло й світло людям. Нехай разом вони звучать симфонією наших душ, створюючи вічність.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)