Шляхами кохання, або Як написати твір за лірикою Василя Симоненка
Наші з вами стежки знову і знову приводять нас до кохання. Проте, погодьтеся, його шляхами йти найприємніше. А зараз познайомтесь з Василем Симоненком. Недовгим був життєвий шлях цієї людини, але залишилася його чудова спадщина – вірші. Народився Василь Симоненко у 1935 році в селянській сім’ї на Полтавщині. Проте в цій родині не ломився стіл від їжі, бо дитинство Василя припало на роки війни, та ще й батько залишив сім’ю. В мене була лиш. мати Та був іще сивий дід, – Нікому ие мовив “тату” І вірив, що так і слід, – єдині згадки про
Можна все на світі вибирати, сину. Вибрати не можна тільки Батьківщину. Проте повернемося до написання твору “Я б тобі когось отак любити, як тебе люблю…”.
Колискова матері, білі лебеді на стіні рідної хати, вишневий садок, полтавські поля, верби, тополі все життя супроводжували поета. Ці образи навіяли йому вірш “Лебеді материнства”. Вам слід проаналізувати цей вірш, розкрити його головну думку. У першій частині відтворено незабутні, романтично-дитячі образи розповідей і співів матері: це “рожеві лебеді”, що вилітають з туманів, “зорі сургучеві”, зсипані в лимани, казки з “сивими очима”, що заглядала у вікна, “материнська добра ласка”, яка проганяла лихо і досаду з рідної домівки. Згадайте себе у дитинстві: чи не бачили ви там теж щось незвичайне, те, що не бачать дорослі. Можливо, до вас теж прилітали лебеді, ну, може, і не лебеді, а хтось подібний до Пітера Пена. І не думайте, що Симоненко назавжди зберіг дитяче сприймання світу. Ні, він вийшов з того солодкого часу, але не загубив щирої, без-хитрісної душі, здатної дивуватися і у дорослому віпі.
Що ж ми бачимо у другій частині вірша? Лебеді вже відлетіли, напевно, у теплі краї, а до нас лине колискова пісня. Мати колисає сина і одночасно застерігає його: Можеш, вибирати друзів і дружину, Вибрати не можна тільки Батьківщину. Можна вибрать друга і по духу брата, Та не можна рідну матір вибирати. Підкресліть у своєму творі, що образи матері і Вітчизни недаремно ставляться поряд, адже вони для кожної людини священні, наповнюють її почуттями гордості і гідності, роблять її сильною і непереможною. І якщо доведеться сину впасти “на чужому полі”, на крилах материнських лебедів він перенесеться до рідного краю, до нього “прийдуть з України верби і тополі”, він і смерть зустріне не одиноким. У творі необхідно відзначити велику любов поета до України – Батьківщини. Життя Симоненка, його “я” тісно злилося з життям України:
Земле рідна Мозок мій світліє І душа ніжнішою стає, Як твої сподіванки і мрії У життя вливаються моє. (“Земле рідна/ Мозок мій світліє…” )
Ви можете знайти інші виразні рядки, наприклад, такі:
Коли мечами злоба небо крає І крушить твою вроду вікову, Я тоді з твоїм ім’ям вмираю І в твоєму імені живу! ( “Україні” )
Ви можете взяти будь-який інший приклад. Головне, щоб там розповідалося про любов до Батьківщини. А ось “Лебеді материнства” нічим іншим замінювати не треба. Це програмний вірш. У творі треба відзначити, що у Симоненка дуже багатогранна інтимна лірика. Глибиною почуття, внутрішньою напругою, свіжістю образотворчих засобів відзначається вірш “Там, у степу, схрестилися дороги”. Степові дороги поет порівнює із схрещеними в бою мечами:
Мовчать над ними голубі хорали, У травах стежка свише, мов батіг. О, скільки доль навіки розрубали Мечі прадавніх схрещених доріг! Це не значить, що на кожній з доріг на людину чекає гільйотина.
Схожість доріг на мечі викликає асоціацію з життєвими небезпеками, з важкими шляхами, якими доводиться йти людині, якщо вона бореться з неправдою. Завершується вірш зверненням до коханої:
…скажи: чи ти зі мною поруч Пройдеш безтрепетно по схрещених мечах? Тобто поет питає кохану, чи зможе вона стрічати разом з ним небезпеку, дивитися їй у вічі, чи стане надійним другом, бо його життєві шляхи – небезпечні, йти по них – як по схрещених мечах. Тільки не думайте, що Симоненко пророкував собі долю одного з героїв Арнольда Шварценегера або Жан-Клода Ван Дама. Просто він був неспокійною, чесною людиною, яка не погоджувалась з ліцемірством багатьох соціальних і моральних норм суспільства.
Є у нього вірші, в яких розповідається тільки про кохання. Наприклад, вірш “Тиша і грім”:
Влийся сонцем у щиру мову, У думок моїх течію – Я люблю твої губи, і брови, І поставу, і вроду твою. Щось схоже до поезії Олеся “З журбою радість обнялась”. Але є і своє, симонєнківське, чого немає ні у кого, адже кохання – почуття неповторне. Томуі виливається саме такими словами: Я закоханий палко, без міри У небачену вроду твою. Все, що в серці натхненне і щире, Я тобі віддаю. (“Я закоханий палко…”)
Пошукайте ще цитати про кохання – їх безліч. Дійсно, муза кохання у Симоненка своєрідна. А ось такими почуттями переповнюється серце поета, коли кохана не відповідає взаємністю:
Мені здається, – може, я не знаю, – Було і буде так у всі часи: Любов, як сонце, світу відкриває Безмежну велич людської краси. ( “Любов” )
Отже, ваш твір – це ваші роздуми про кохання і про втілення цієї теми у творчості Василя Симоненка. Але, щоб розкрити тему, обов’язково треба приділити увагу патріотичним почуттям поета, його любові до матері та Батьківщини. І не бійтеся створювати щось своє, нове: думайте, творіть, вигаді.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)