Не існує машини часу, щоб повернути його плин назад і виправити зроблені в минулому помилки, зробити те, що не встиг. Плин часу невпинний. Не можна ступити в одну воду два рази, казали давні греки.
Сонячний світ пронизував зелені дерева, що позбиралися на схилі гори, неначе створюючи велику різнобарвяну сім’ю. Батько гуляв поміж дерев та перед кожним зупинявся, наче зустрів знайому людину. У цьому саду було посаджено найрізноманітніші дерева
Творчість Вільяма Голдінга – найоригінальніше явище англійської прози XX століття. Письменник-гуманіст спробував застерегти людство від втрати людяності, справеДЛИВОСТІ, доброти. Перед лицем жорстокої цивілізації, яка впевнено йде в прірву, письменник ніби закликає нас схаменутися. Свої
Філософ Геродот казав: “В час миру сини ховають батьків, під час ві: батьки ховають синів” Ім’я Михайла Олександровича Шолохова відомо у всьому світі. Він зіграв в ” датну роль в світовій літературі 20 століть.
Певне, кожний із нас не раз замислювався про сутність справжньої інтелігентності, намагався подумки з’ясувати, чи відповідають риси його власної особистості, його вчинки уявному зразкові. І кожний зіткався з тим, що однозначно відповісти на питання
Іван Кочерга – один з найцікавіших українських драматургів XX століття. Він залишив багату сценічну спадщину, осяяну глибокою естетичною і філософською думкою. Людолюб-мрійник і драматург-мислитель, він протягом усього творчого життя сповідував незалежність мистецьких принципів, творив,
От і погляньмо на нього в роботі. Чіпка жне. “Тільки нагинається високе жито, колосиста пшениця під його рукою; а там глянь – уже ззаду й сніп лежить, товстий та чепурний…”. Точка спостереження – десь
У другій половині XX ст. зникає чітка межа між літературою реалістичною і нереалістичною. Більше того, є випадки, коли один і той же письменник пише реалістичні, модерністські і постмодерністські твори. Характерною рисою для реалістичної літератури
Мы будем вечно прославлять Ту женщину, чье имя – Мать. Муса Джаліль Відчуття батьківського даху, його тепла – це природна потреба людини. Той, хто забуває батьківський поріг, залишається людиною без минулого, без родоводу, таких
Жадоба до матеріального збагачення завжди призводила до духовного зубожіння. Цю аксіому доводили і Бальзак, і Мольер, і багато інших майстрів художнього слова. Не лишився осторонь і український драматург Іван Карпенко-Карий. У комедії “Сто тисяч”