Розмови про сучасне село на прикладі творів Г. Косинки
Перейдемо до аналізу творів “Змовини”, “За земельку”, “Політика”, “На золотих богів”, “Гармонія”. Час, про який пише письменник, був складний і неоднозначний. І автор прагне показати його таким, яким він був насправді,- жорстоким і трагічним, та й не завжди зрозумілим до кінця його героям. Всі вони відстоюють свою правду, виборюють своє право на щасливе життя – хто чесно, відкрито, а хто підступно, з обманом, а то й силою, залякуванням і пролитою кров’ю. Звернемося до його оповідань. У своїх творах письменник через
У зіткненні з заможними селянами, яких давно недолюблював, не розгубився, жодним переконанням не поступна! ся. Вони вхопилися за ножі, Швачка вийняв браунінг… Пролилася кров. “Оцю вимріяну, сподівану землю такі бідаки, ям Мусій Швачка, віддавати не будуть. Але й Кушнір та йому подібні не змиряться з тим,
Пристрасне слово Косинки було виразником громадських думок і палких почуттів, сповнених боротьби за звільнення людини, за її щастя. “За волю і життя. Правдивий шлях, товариші,- шлях боротьби… Оце наш шлях”,- твердо вибирають свою дорогу незаможники села Шубовки (“Сходка”). Революція виставила на очі всі болячки життя, і а не зуміла їх вирішити. Гасла та заклики: “Відбирай!”, “Грабуй награбоване!”, “Хто не бідняк, той ворог народу!” – не завжди були справедливими. А тому, коли читаєш оповідання “Змовини”, відчуваєш, що письменник дивиться на світ з загальнолюдських позицій.
Читаючи новели Григорія Косинки, можна тільки дивуватися, звідкіля цей сонцесяйний талант, уміння проникати глибоко в душу людини. Як невимушено легко бринить кожне слово письменника, музикою пливе кожна його фраза, чи то розлога, широка, мов стен український, чи то коротка, наче обірвана, фрагментарна, як яскраві мазки на картині худож-ника-імпресіоніста. Бо все йде від життя, від бачення головного, найважливішого, най трепетнішого – людського серця. Мабуть, після В. Стефаника ми не маємо такого вміння у письменника проникати і трепетно відкривати селянську душу, психологію хлібороба, його велику і багату внутрішню красу. Вслухаймося лишень у слова простої жінки Мелашки (“Змовини”), яка говорить з заможним селянином: “Як вам сказати,- мовила тихо Мелашка.- Ручатися за Михайла не буду. Його добра воля: хоче – хай сватає вашу Наталку, як вона піде за нього. А тільки коні, вози ваші, Петре, ні до чого тут. Ви ж, здається мені, сина мого єднаєте, а не коні з возами? Я не ганю дочки вашої… Але ви, Петре, пробачте мені на слові, таке говорили, що мені слухати соромно було. Добре Знаєте, що я з трудів своїх вік прожила,- мені тими кіньми не їздити, а все-таки переховувати чуже добро я не буду”. І кільки в цих словах людської гідності, простоти, самоповаги, благородства, душевної краси! Бо кожний рядок, кожне слово ю на папір з великої любові до трудівника і великих мук ІІ його страдницьку долю.
Ми по-людському повинні зрозуміти й Петра Рудика, який, вчимо, чесно працював, з труднощами розжився, поставив на ноги власне господарство, а тепер мусить всього позбутися. І письменник тут при гостроконфронтаційному конфлікті віднаходить той ракурс, який дозволяє нам бачити ЖИТТЯ багатогранно і об’єктивно. В цьому – сила його таланту. Новели Косинки це вихоплені невеличкі-епізоди З ЖИТІЯ села. Яскраві, промовисті, вагомі. Письменник уміє так будувати свою розповідь, що не тільки зримо бачиш, а й чуєш як, що відбувається довкола. Тут все живе, дихає, хвилюється, печалиться, радіє… Навіть небо не голе, байдуже тло, її співучасник, на все реагує, на все відгукується: “Уже третій день, як ревуть гарматні бої над околицями Медвина; гукає, сміється ворожа артилерія,- а за коленим її гуком піднімаються до неба криваво-червоні стежки полум’я з селянських осель…” Так починає свою розповідь Г. Косинка про трагічний бій не іаможників за волю, за життя в новелі “На золотих богів”.
Малює зримо, епічно. На кількох сторінках – ціла панорама, де б’ється червона селянська воля, умирає на своїх осьмушках та обміжках, але боронить тілами, кров’ю свої оселі од армії “золотих богів”. Ось відважний сільський хлопець Сенька-кулеметник “летить сонячною курявою… і строчить умілою рукою по ворожих лавах. Ось уже пішли до бою з. вилами, сокирами, а ворог – стіною-муром налягає, щоб розбить селянські ряди…” Все прийшло в рух. Все ожило, все діє. Письменник уміє дослухатись і почути душу селянську, почути і відтворити той біль, ту муку, те горе, яке волає впродовж віків до людського розуму і чуття.
Твори Г. Косинки оперті на народну мораль. Письменник добре знав життя, побут, мову і психологію людини, умів не тільки спостерігати, аналізувати, а й співпереживати. Образи, як правило, розкриваються немов зсередини – в роздумах, спостереженнях, внутрішніх суперечках.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)