Роздум за твором П. Кальдерона “Життя є сон”
Іспанський драматург XVІІ ст., якому належать 120 комедій (трагедій), 80 п’єс у жанрі “ауто сакраменталь” (“священнодійство”) та багато інтермедій. Хоча всі п’єси створені на основі сюжетів, які були написані раніше, все ж авторська індивідуальність яскраво помітна: Кальдерон вибудовує нову композицію, доповнює монологи і діалоги персонажів яскравими метафорами і ліричними сторінками.
Кальдерон був придворним капеланом, і п’єси його призначались для постановки на королівській сцені. Головна тема п’єс Кальдерона –
Крім знаменитої п’єси “Життя є сон” (1635), популярними є його драми “Лікар своєї честі”, “Кохання, честь і влада”, “Пані-невидимка”.
Прочитав уперше тему твору, за якою потрібно написати твір, і вирішив, що тут все ясно і просто. У голові пролітали різні думки з приводу і без приводу. Хотілося відповісти на питання одразу: “Так, життя – це сон, бо третю частину свог. о життя ми проводимо у сні”. Правда, є такі ласі до сну, як я – адже я можу і люблю спати по 10- 12 годин на добу
Спати – заняття приємне, до того ж, коли сняться гарні сни, поліпшується настрій. А ще деякі люди (наприклад, мої мама і бабуся) люблять заглядати до сонників, розшифровувати свої сни. Ми з батьком тільки посміювалися над ними, але тепер, прочитавши Кальдерона, я зрозумів, що сон може бути знаком, підказкою. Якщо людина вміє користуватися тими підказками, вона може бути готовою до зустрічі з проблемами, намагатися уникнути їх.
Це бук перший пунктик, над яким мене змусив замислитися Кальдерон.
Драматург написав свій твір у XVІІ столітті, а проблеми, про які він пише, хвилюють людину XXІ століття. То що ж виходить? Світ старіє, змінюється, розвивається, прогресує, а людина тупцює на місці!?
І це був другий пунктик, який, як то кажуть, був для мене “одкровенням”. Я повертаюсь до Кальдерона.
Про що ж іде мова у комедії?
Король Басиліо повірив знакам небесних світил, за якими він визначив, що його син, коли виросте, стане жорстоким тираном. Батько не хоче, щоб це сталося, і принц Сехізмундо проводить дитинство і юність у віддаленості, у спеціально для нього збудованій вежі. Проходить час, король старіє, йому кортить перевірити власну прозорливість. Сина усипляють і, прокинувшись у королівськім палаці, він бачить себе могутнім володарем. Він починає жити власними інстинктами, як звір, який знає тільки одне: хочу. Молодий король стає справді тираном, убивцею. Батько наказує знову його усипити і перевезти у вежу. Прокинувшись, Сехізмундо не розуміє, де був сон, а де – справжнє життя. Коли ж удруге йому випадає можливість вийти зі своєї “тюрми”, він стає іншою людиною, він змінюється духовно. Він вдячний тому, що сталося колись:
О Небо!
Як добре, що ти забрало У мене волю. Якби не це, То мав би стати я тираном…
Принц робить висновки з того, що сталося з ним і не повторює власних помилок, які зробив, може, у сні, але цього він точно не знає.
Кальдерону я хочу від себе подякувати – мені він теж відкрив очі на деякі речі: можна користуватись знаками, які приходять до нас з інших світів, але не забувати, що світила тільки показують, а людина вже сама вирішує, як їй переборювати труднощі, що можуть виникати у неї на шляху. Потрібно пам’ятати просте правило, яке як для того часу, так і для нашого, залишається актуальним: не роби зла іншим, будь мудрим і справедливим. Можна гарно одягатися, але бути звіром, а можна і у “звірячих шкурах” бути справжньою людиною.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)