Проблематика повісті «Тіні забутих предків»

Повість «Тіні забутих предків» датована 1911 роком. В одному з останніх творів (новелі «Сон») М. Коцюбинський урочисто проголосив: «Поезія жити не може на смітнику, а без неї життя – злочин».

Ці слова можна поставити епіграфом до всієї його творчості, особливо для таких мистецьких шедеврів, як «Intermezzo», «Сон», «Тіні забутих предків». Жадання добра, краси, почуття людяності відтворені у цьому останньому творі.

Разом із тим у «Тінях забутих предків» виявився погляд автора на нерозривний зв’язок історії народу, його психології, його ментальності

з його буттям. Невідворотний плин історії всього людства вбачається у картині життя одного з численних народів світу – гуцулів. Цю картину з любов’ю і розумінням найтонших порухів народної душі змальовує М. Коцюбинський. Його твір цікавий саме універсальністю проблематики, загальнолюдським характером її.

Проблема життя і смерті, мабуть, найголовніша у творі, бо до неї так чи інакше звертається кожна людина. Так і герої повісті «Тіні забутих предків» по-різному судять про це. Здається, життя тут нічого не варте, бо надто легко може обірватися чи у боротьбі з суворою природою гір, чи у безглуздій бійці

двох ворогуючих родів, чи ще де. Звідси й гірке міркування під час похорону Івана Палійчука: «Що наше життя? Як блиск на небі, як черешневий цвіт…» Справді, життя коротке, скільки б воно не тривало.

Може, тому й намагаються герої радіти йому, скільки можна. Ось ми бачимо, як весняним ранком іде в полонину Іван. «Він легко стрибав з каменя на камінь, наче гірський потік, і вітав стрічних, аби тільки почути свій голос:

– Слава Ісусу!

– Навіки слава».

Його радість така справжня, така непідробна, що й читач радіє мимоволі разом із ним: жити – прекрасно. Та у житті не тільки свята. Іван не боїться роботи, він радіє, працюючи, бо це так радісно бачити, що твоя праця, твої зусилля не марні. Бути потрібним, уміти працювати і пишатися своєю працею – це одна з важливих складових частин людського щастя, сенсу буття.

У повісті подано багато картин побуту, і всі вони освячені працею. З малих літ Іван, як і кожен хлопчик його віку, «мав обов’язки – його посилали пасти корів». Потім робота ускладнювалася, і ось уже ми бачимо злагоджену роботу вівчарів, серед яких і Іван, на полонині. Благословенна їхня праця і їхня майстерність. Твір насичений такими описами. Це й не дивно, адже сенс життя цих людей – у праці. У ній вони бачать і радість, і джерело життєвих сил.

Жити, працювати, любити – така формула щастя. Герої повісті «Тіні забутих предків» по-різному розуміють кохання. Для одних, як для Палагни та Юри,- це пристрасть, це виклик моралі, бо головне в житті, за словами Палагни,- «набутись» на цьому світі, порадіти.

Для інших, як для Івана та Марічки,- це світле чисте почуття, овіяне поезією, омріяне серед свіжості зелених царинок і лісів. Не випадково природа наділила їх талантом відчувати красу світу, вмінням жити у гармонії з усім живим. Мелодії Іванової флояри, Маріччиних пісень славили життя і любов, без якої і саме життя неможливе.

Проблеми, розглянуті автором у повісті, філософського плану: справжня краса, сенс життя і ставлення до смерті, людська мораль, гармонія людини і природи, проблеми соціального буття народу. Саме це коло питань окреслює проблематику повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» і визначає її мистецьку етичну цінність.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Проблематика повісті «Тіні забутих предків»