Мрії Тараса Шевченка про майбутнє рідного краю
У кожної людини є щось своє, найсвятіше, у душі. Для неї воно настільки величне, що навіть думкою не осягнути. Таким було ставлення до рідної землі неперевершеного Поета від Бога Тараса Шевченка. Кобзар безмежно любив і своїх пращурів, і своїх сучасників, і майбутнє покоління роду українського. Та любити, щиро вболіваючи за долю співвітчизників – це одне, інша ж справа – поетичним гарячим словом пробуджувати їх та спонукати до боротьби за краше життя, за щасливу долю.
Але, щоб тебе почули, треба, я гадаю, самому мати чітке уявлення про це
Треба зазначити, що погляди поета на майбутнє рідного краю зазнали великої еволюції. Так, у перших своїх історичних творах “Б’ють пороги”, “Іван Підкова”, “Гамалія”, “Тарасова ніч” Шевченко, пропагуючи Волю, уявляв її у вигляді старої козаччини. Але в подальших поезіях все частіше звучить ідея знищення кріпацтва і врешті-решт виливається у розуміння неминучого повалення самодержавства. Це переконання ми виразно чуємо з
Та ось поет перебуває три роки на Україні (1843, 1844, 1845) – і його твори збагачуються полум’яними мріями про майбутнє свого народу. Найвизначнішим із них став безсмертний “Заповіт”, написаний 25 грудня 1845 року. Я не випадково написала “безсмертний”, бо кожне покоління українців сприймає цей вірш як гімн національній волі, а воля – безсмертна! У “Заповіті” Шевченко вперше закликає до збройного повстання і повалення існуючого ладу і вперше висловлює сподівання, на зміну суспільного ладу та ідею “сім’ї вольної, нової”. І вже пізніше, у 1857 році, у присвяченому Щепкіну творі “Неофіти” Кобзар прорікає: “Окують царів неситих // В залізнії пута”, бо “Уже встає святая зоря”.
Поет визнає знищення царизму таким же неминучим, як неминуче настає день після сходу сонця:
І забудеться срамотна
Давняя година.
І оживе давня слава,
Слава України.
(“І мертвим, і живим…”)
Та, на мій погляд, найсильніше геніальний речник виявив свої мрії про майбутнє утворі “Радуйся, ниво неполитая”. Під цією “нивою неполитою, квітчастим злаком не повитою” він розумів рідну “розтлінну” землю і всю країну, розтоптану царизмом та кріпосництвом. Він бажає, щоб вона, оновлена, розпустила свої молоді парості, розквітла “рожевим крином”. У цей розквіт і славу поет вірить, як у неминучий прийдешній день, коли земля укриється багатством “дорогим золототканим, хитрошитим, добром та волею підбитим”. А вже на цій оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.
…Ми зараз живемо у величний час, коли “врага-супостата” земля наша давно позбулася, а от оновлення її продовжується. І мені здається, що пройде ще немало часу, доки наша країна досягне Шевченкового ідеалу. А тому ми просто не маємо права давати тліти тому яскравому вогню поетової мрії про наше щастя, не підтримувати його палахкотіння. І з вогнем цим у серці маємо відроджувати прекрасну українську землю – нашу Батьківщину.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)