Особливості драматичного конфлікту в п’єсі Г. Ібсена “Ляльковий дім”
Що стало причиною такого великого інтересу європейців до твору Ібсена? А що такий спалах був, можемо довести хоч би переліком постановок п’єси у різних країнах. У головній ролі на сцену виходили легендарні Сара Бернар, Елеонора Дузе, Віра Комісаржевська. Вистава мала шалений успіх, театри виїжджали з нею на гастролі. Тільки у Сполучених Штатах Америки п’єсу не зрозуміли.
Навколо твору норвезького драматурга точилася жвава, а часом агресивна, дискусія. Ібссна звинувачували у прославленні жінки, яка заради своєї гордині порушує багатовікові
Чому ж “родинна п’єса” вимикала такий бурхливий інтерес? Зміст її здається простим: живе дуже порядна буржуазна сім’я, де чоловік і жінка вірні одне одному і є люблячими батьками. Він робить усе, щоб родина не знала матеріальних нсстатків. Вона прикрашає собою власний салон і має величезний успіх
Річ у тому, що Нора не хоче більше бути жінкою-лялькою, але бути просто жінкою вона ще не готова. І вона йде з дому, від родини, щоб знайти своє місце у людській спільноті незалежно від волі будь-якої іншої людини.
Цікаво, що той гнів, ті колючі слова, яких не пожалів для коханої дружини Хельмер, здається, мотивовані не тим, про що він каже, а можливістю розголосу. Другий лист від Крогстада повністю змінює його настрій: лялькою знову можна бавитися.
Але нічого в житті повернути не можна, як би нам цього не хотілося…
У атмосфері “кінця століття”, коли саме повітря було наелектризоване якимсь передчуттям майбутніх величезних зрушень, родинна історія сприймалася як заклик до духовного бунту, до визволення особистості й була співзвучна настроям демократичної аудиторії усіх європейських країн, тим більше Росії, що жила напередодні революції 1905 року, “…під тією безтурботністю жінки-дигинки і лялечки. яка вся світиться наївною радістю життя, відчувалася можливість глибоких і сильних почуттів, які скоро переродять Нору і разом із стогонами відчайдушної скорботи вирвуть промови полум’яного протесту, одягнуть образ у барви трагічні” (“Новое время”, 19 вересня 1904 р.).