Образ Мавки як символ добра, духовності й краси (за драмою-феєрією Л. Українки “Лісова пісня”)
Образ Мавки уже традиційно в українській літературі вважається втіленням одухотвореної природності, незнищенності людського духу, символом чистого справжнього кохання, щирих природних почуттів. Недарма саме цей образ став одним із вершинних у творчості Лесі Українки, поетеси, чия творчість позначена наявністю складних символістичних художніх структур, пошуками нового естетичного тла для розгортання традиційних міфологічних та легендарних сюжетів.
Мавка є центральним образом у драмі-феєрії “Лісова пісня”, і тому досить цікаво
Хіба я плачу?
А справді… Ні-бо!
То роса вечірня.
Заходить сонце.
Музика єднає
Ти сам для мене світ, миліший, кращий,
Ніж той, що досі знала я, а й той
Покращав, відколи ми поєднались…
Однак поступово рай для Мавки перетворюється на пекло, тому що вона не може органічно увійти у світ людини, зрозуміти її приземлені інтереси, перебороти в собі незнищенне прагнення до життя.
Під впливом нового почуття Мавка намагається перейнятися людськими клопотами, стати звичайною сільською дівчиною, щоб здаватися кращою Лукашевій матері, та врешті й самому Лукашеві, який поступово починає дивитися на все материними очима. Однак, пішовши жати, вона не може зруйнувати красу природи, вбити живу істоту. Тому, як не намагається вона вписатися в людське побутове життя, воно виштовхує “її, як щось чужорідне. Мавка ніби втілює притаманне природі бажання зберегти усе живе, що вона витворила. І цю свою доброту дівчина переносить і на людей. Вона не може зненавидіти Лукаша навіть після його зради, не може помститися йому, а навпаки, рятує, хоч і в досить своєрідний спосіб. Мавка забирає Лукаша із людського життя, але дає йому життя вічне, наближаючи його до прекрасних джерел вічного добра, незнищенної краси:
О, не журися за тіло!
Ясним вогнем засвітилось воно,
Чистим, палючим, як добре вино,
Вільними іскрами в небо злетіло…
Які цінності утверджує образ Мавки? Ціною страти тілесного безсмертя, можливості вічного відтворення разом з природою у тій же подобі юної дівчини, красуні, лісової царівни вона отримала вічну душу, яка може відчувати, любити, набула голосу, що вічний, як музика. Чи не стало це для неї найважливішим? Чи, навпаки, вона відчула невимовну втрату? Ні, Мавка цілком розуміє, що найбільше щастя для людської, саме людської душі, – це віддавати:
Будуть приходити люди,
Вбогі й багаті, веселі й сумні,
Радощі й тугу нестимуть мені,
Їм промовляти душа моя буде.
Я обізвуся до них
Шелестом тихим вербової гілки,
Голосом ніжним тонкої сопілки,
Смутними росами з вітів моїх.
І Мавка хоче віддати людям усю ту красу мистецтва й музики, яка перетворила її на людину, яка дала їй можливість пережити горе й радість, любов і зраду, що поглибила її:
Я їм тоді проспіваю
Все, що колись ти для мене співав,
Ще як напровесні тут вигравав,
Мрії збираючи в гаю…
Грай же, коханий, благаю!
Цей останній акорд драми-феєрії “Лісова пісня” є максимально життєстверджуючим, незважаючи на те, що головні герої гинуть.. Не гине їхнє вічне кохання, прекрасними залишаються їхні душі, тому що Мавка рятує Лукаша від духовного зубожіння, витягає його душу з прірви щоденної побутової “гризоти”, духовних “злиднів”. Дійсно, образ лісової красуні є втіленням вічного добра й краси, того, що шукають люди все-своє життя, чого прагнуть як найвищої цінності. І нехай твір Лесі Українки називають утопією, ми все ж віримо, що в людині завжди має перемагати прекрасне, що людина вища за побутові інтереси, треба тільки надати їй можливість відчути себе Людиною.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)